На межі ХІХ-ХХ століть передусім інтелектуальні верстви перевинають своєрідну світоглядну кризу, епоха сповнена якогось “порогу”, за яким – вселенські катастрофи й катаклізми. Це настрій – настрій декадансу, занепаду, неприйняття життя, смуток тощо. Декаданс це літературний напрям або течія. Не можна ставити його в однії ряд, скажімо, з реалізмом або символізмом, адже декадентські ноти можуть буги як у реалізмі, так і в символізмі.
Настрої декаденсу відчувалися вже у творчості членів англійського гуртка прерафаелітів, що його було організовано 1848 року. Очолював це братство Д. Г. Россетті, поет і художник. Щодо розуміння особливостей декадентського світосприйняття і творчості характерною є історія появи збірки його віршів. Россетті написав їх, але не надрукував і поклав до труни своєї померлої дружини пролежали ці вірші в землі досить довго, аж раптом, під впливом часу, друзів-прерафаелітів, Россетті вирішив-таки їх опублікувати, і, діставши із труни, видрукував збірку.
Ось така “потойбічна” символіка – одна з характерних рис літератури, позначеної декадентськими настроями.
Діяльність прерафаелітів справила вплив на творчість А. Суїнбер на, О. Уайльда.
Надзвичайно яскраво настрої декадансу втілилися в творчості символістів. Батьківщиною символізму як літературного напряму вважається Франція, і часом зародження – 1860-1870-ті роки. Принципи символізму вплинули на творчість М. Метерлінка, Г. Гофмансталя, Р. М. Рільке та ін.
Був би занадто вузьким розгляд символізму виключно з точки зору втілених у творах символістів декадентських настроїв. Ні, символізм – явище значно складніше і багатше.
Якщо, скажімо, письменники-реалісти зображували життя, його закони “як воно є насправді” ,то символістів зовсім не цікавило справжнє, реальне життя. Вони не хотіли “принижуватися” до його зображення. І взагалі вони вважали, що не треба закладати і шукати в літературі якогось раціонального значення. Навіть значення слів їх не цікавило, вони демонстративно ігнорували значення слова, їх цікавила музичні слова, навіть музика звуків.
Звідси знаменитий заклик: “Про музику треба дбати…” або: “Найперше – музика у слові…”) . І взагалі символісти вважали, що завдання справжньо поезії – вплив не на свідомість, розум, а на підсвідомість, навіювання. Символісти поширився у світі. Особливо плідним він став у Росії в 1890-1910-х ро ках.
Наприклад, видатний російський письменник Блок відчув значний вплив імпресіонізму, мовляв, ніч була темною, якщо можна написати на греблі у місячному сяйві блиснуло скельце розбитої пляшки, майнула тінь від собаки. Адже читач із другого опису теж збагне, що сааме річ іде про ніч, а наскільки поетичніші, літературніші саме ції імпресіоністичні спосіби зображення. В імпресіонізмові надзвичайно цінувалося перше враження від когось-чогось, а опис відбувався немов штрихами, мазками. Живописну картину маляра-імпресіоніста можна легко розпізнати з-поміж інших таким чином: при близму спогляданні, вона неначе розпадається на безліч не пов’язаних один з одним мазків, штрихів, а відійдеш на відстань і “проявляється” який пейзаж чи портрет.
Так і в літературі. Оцю увагу того-таки Чехова мазка-деталі, штриха-деталі тонко відчув письменник-реаліст Горький, який прямо написав колезі: “Ви вбиваєте реалізм
Техніку імпресіонізму застосували брати Гонкури, К. Гамсун, Цвейг, Рільке, навіть батьнатуралізму – Золя. За естетичними принципами та технічними прийомами імпресіонізм часто зближується з неоромантизмом на питання, символізмом. Крім того засвоїм прагненням передати майже невловимі душевні переживання людини імпресіонізм наближається до принципів літератури “поток свідомості”
Крім згаданих, на межі ХІХ-ХХ століть складається більшість теорій модернізму. Однак це означає, що одночасно не працювали письменники-реалісти та романтики. Проте саме розглянуті літературні явища визначали “художнє обличчя” епохи – “порогу століть”
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Межа ХІХ-ХХ століття: основні тенденції та напрями розвитку літератури
Categories: Твори з літератури