Основні мотиви поезії Федора Тютчева

Тютчев – один із найвідоміших поетів XІX століття. Це століття дало світовій поезії чимало відомих російських поетів. Поза те, поезія Тютчева вирізняється своєю особливою філософською спрямованістю і особливим переосмисленням тих символів і мотивів, котрі в цілому були властиві російській та й світовій поезії того періоду в цілому. Одним із основних мотивів поезії Тютчева став мотив крихкості, примарності, оманливості буття. Примарним в розумінні поета є минуле, те, чого вже немає. Але і сьогодення, оскільки воно безперервно рухається, теж лише примара.

Символом примарності життя у Тютчева виступає веселка. Вона прекрасна, однак це лише видіння. Різко висловлене це відчуття у вірші “День і ніч”, де увесь зовнішній світ усвідомлюється як примарний покрив, накинутий над безоднею. Тютчеву не чужа й характерна для романтичної філософії поезії містична тема “одкровення”, “вищого пізнання” в акті злиття людської душі з “душею світу” . Для цієї теми характерне протиставлення дня як “зовнішнього шуму” і нічного усамітнення як шляху до “справжнього”

пізнання.

Цей містичний мотив дуже поширений в романтичній філософії та поезії. У Тютчева він позначений образом зоряної ночі. Є у Тютчева й інший образ, пов’язаний з цією темою, – образ підземних вод, глибинних джерел. Ще один тютчевський образ, забарвлений нальотом романтичного містицизму, – порив до неба. Тому ряд віршів поета мають своїм підгрунтям протиставлення неба землі.

Говорячи про поезію Тютчева, не можна забувати, що він автор чудових віршів про природу. Природа в його поезії відіграє чільну роль, є основним об’єктом його художніх переживань. Явища природи, що потрапляють у поле його зору, не різноманітні й сприйняті не деталізовано. Цим Тютчев суттєво відрізняється від Некрасова і Фета.

Поет прагне не до виявлення неповторного розмаїття якоїсь певної картинки природи, а до передачі емоцій, що збуджує природа, створюючи ілюзію перенесення у неї. При цьому поетичну думку Тютчева викликають насамперед явища загального характеру: світло й темрява, тепло і холод, шум і безмовність. Традиції цієї лінії тютчевської лірики лежать у поезії Батюшкова і Жуковського. Однак поезія Тютчева – це поезія контрастів. І це виявляється і в сприйнятті та описові природи.

Світлому світові гармонійної насолоди природою протиставляється в ній похмурий світ холоду, пітьми. Образи природи, пов’язані зі стійкими емоційними комплексами, визнача ють і образну систему любовної лірики Тютчева. Через усю його творчість проходить протиставлення тихого розквіту кохання бурхливому розпалу пристрастей. Саме образи полум’я переважають у поета в передачі любовних пристрастей.

Таким чином, присутність в поезії Тютчева філософії романтизму, ідеалізму, переддекадентські мотиви, ухил до імпресіонізму дає підстави вважати Тютчева певною мірою попередником символістів у російській поезії. Саме в поезії символізму були розвинуті основні мотиви і тенденції тютчевської поезії. Те, що у Тютчева було лише тенденцією, для символістів стало основним принципом творчості.





Основні мотиви поезії Федора Тютчева

Categories: Твори з літератури