Мені дуже подобаються поезії Євгена Маланюка. Хоча вони й часом збігаються тематично з творами інших митців, але у кожному вірші Маланюка відчувається надзвичайно виразний, яскравий стиль автора, мені здається, його твори важко переплутати з іншими ліричними текстами… Свій власний голос мав Євген Маланюк, він вкладав його поруч із своїми думками та почуттями у вірші.
Свій власний голос мав Євген Маланюк, цим голосом він висловлював свою громадянську позицію – також самобутню, справедливу, без жодних компромісів. Творчість Є. Маланюка
Уже в першій збірці було заявлено проблему, яка стане однією з центральних у світоглядному та поетичному видноколі поета. Це проблема митця, ролі поезії та поета у житті людства, у житті народу. Саме Є. Маланюку належить відома фраза, що стала афоризмом чи то пак навіть гаслом: “Як в нації вождів нема, тоді вожді її поети”.
Митець, попри свою творчу “професію”, брав на себе надзвичайно велику громадянську відповідальність. Є. Маланюк вважав, що поет, людина мистецтва – єдиний, хто може розбудити душі співвітчизників, донести до суспільства певні ідеї, вірування, прагнення. Він не дозволяв собі занепадати духом, схилятися під тиском обставин, заклик бути незламним у своїх поглядах та діях він вклав у свої поетичні рядки:
Ні-ні, міцнись. Хай тягне сум додолу – Крилатий дух напружується ввись. Дай краплю крови кожному глаголу. Молись.
Чини. Міцнися і кріпись.
У цих рядках і заповіт нащадкам, прийдешнім поколінням, і відображення власної духовної міці поета. Недаремно сам себе Є. Маланюк назвав імператором залізних строф! Цей парафраз міцно вкоренився у літературі про життя і творчість Маланюка, спогадах про нього тощо. Це тільки підтверджує влучність фрази та її правдивість!.. Значну частину творчості поета становить поезія, присвячена Батьківщині. Євген Маланюк був змушений емігрувати з України, тодішньої УРСР, взагалі його життя складалося непросто.
Але за жодних обставин образ рідної землі, Степової Еллади, як називав Україну митець, не зникав у серці Є. Маланюка, не зникав цей образ і з творів “імператора залізних строф”. Хоча часто, ображений несправедливістю життя та системи, повний болю та розпуки, Є. Маланюк називав Україну Чорною Елладою, порівнював її з різними подібними жіночими образами світової міфології та літератури, що нібито не можуть допомогти власним синам, захистити їх та себе від зовнішнього ворога… Але не тільки “залізні строфи” створював Є. Маланюк: вражає образністю та глибиною почуттів його інтимна лірика, яка не поступається громадянській своєю художньою цінністю…
У всіх творах відчувається неперевершений власний, оригінальний авторський стиль, небанальна образність, драматичне розгортання переживань ліричного героя. У душі образів, створюваних Маланюком, читач ясно відчуває спрагу любові, душевної близькості:
Ось вечір знов. Заплющує повіки Безсилий день. І знову, знову сам. Так треба ніжності, так треба, щоб навіки
Удвох молитися вечірнім небесам.
Після прочитання кількох поезій Євгена Маланюка, присвячених темі кохання, мені здалося, що вся його творчість дещо змінилася в моєму сприйнятті. Насправді, у сукупності різноманітних тем, оригінальних образів та форм віршування постає цілком конкретна, чітко окреслена постать. Постать людини сильної, палкої, справедливої у житті особистому і громадянському і людини, без перебільшення, геніальної у творчому житті…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Основні мотиви лірики Є. Маланюка
Categories: Твори з літератури