Основні тенденції розвитку драматургії XІX століття

Величезний вплив на світову драматургію мала творчість відомого норвезького драматурга Генріка Ібсена, творця нової соціально-психологічної драми. Своєрідність його новаторського методу криється не в захоплюючому сюжеті і не в ефектних сценах. У своїх кращих драмах він дає стримано реалістичні картини повсякденного життя і прагне до максимальної простоти. Дія у нього розгортається в одній і тій же кімнаті, протягом однієї доби.

Звичайно ж, це не свідчить про те, що Ібсен був класицистом: класицизм давно підійшов в минуле. Ібсен лише відтіняв простотою обставин значимість імісту своїх п’єс.

Характерною рисою ібсенівських драм є те, що вони є розв’язкою давно назрілих конфліктіІМСожна п’єса – розв’язка, останній етап життєвої драми дійових осіб. Більшість важливих подій перенесені в мину-пе, в предісторію п’єси. Усі головні герої мають якусь заповітну таємницю, і вона поступово стає відомою глядачам ). При цьому п’єса перетворюється на картину розплати за скоєне раніше, чи то злочин, чи ю звичайну помилку.

Ще одна важлива риса – наявність в ібсенівських п’єсах дискусійних суперечок, що носять ідейний, принциповий характер. Герої самі обговорюють і пояснюють все, що сталось. Так, Нора розбиває всі аргументи Гельмера, її чоловіка, на захист буржуазної сім’ї.

Це поєднання і иибоко психологічної драми з її чітким емоційним поясненням робить іГсси Ібсена особливо переконливими. Драми Ібсена обійшли всі театри світу. Інтерес до духовного життя і ероїв став законом передової драми кінця XІX – початку XX століття.

У цей період з’являються п’єси А. П. Чехова “Чайка”, “Дядя Ваня”, “Гри сестри”, “Вишневий сад”, що свідчило про появу в Росії нового і еатру. Новаторство п’єс російського письменника А П. Чехова полягало в тому, що вони будувалися не на гостррсюжетній драматичній дії, а на глибокому психологічному аналізі характеру. Дія розвивалась і тримала глядача в напрузі не за допомогою зовнішніх ефектів, а шляхом поступового проникнення в суть складного, а іноді й суперечливого внутрішнього світу героя. Звідси – нова організація художнього матеріалу, нове уявлення про принципи будови сюжету.

Чехов послідовно і рішуче відмовляється від подій як основи драми. Навіть найефективніші сцени самогубства героя чи дуелі виносились ним за сцену. В змалюванні персонажів новаторство Чехова полягає в тому, що у більшості випадків у нього немає однозначності і визначеності. Він відмовляється від прямолінійних характеристик – негідник чи ангел. Характерною особливістю чехівської драматургії, також новаторською, вважається наявність “підтексту” або, як ще говорять, “підводної течії”.

Підтекст надає мові багатого змісту, емоційну насиченість, художню переконливість. У чеховському театрі цей прийом свідомо використовується як один із найсильніших засобів художньої виразності.

Оригінальна творчість англійського драматурга Бернарда Шоу, перегукується з новаторським театром Ібсена та Чехова. Шоу наблизив театр до життя, відбиваючи суперечності оточуючого світу, виховуючи і направляючи глядача. Він значно збагатив театр, прагнучи перетворити його на театр великих ідей і почуттів.

На матеріалі англійської дійсності він створив гостру проблемну п’єсу, а потім і парадоксальну гротескну політичну комедію, в яких ставив важливі соціальні проблеми свого часу.

Цікаві інтелектуальні, філософські драми Шоу, в яких він також не орієнтується на сюжет, а сюжету і тим небагатьом подіям протиставляються настрої героїв та загальна задушлива моральна атмосфера. З’являються парадокс, раціоналістична фантастика, характери-маски, які подальший розвиток матимуть в жанрі гостросюжетної комедії.

З драматургією Чехова філософську п’єсу Шоу зближує тема інтелігенції, прийом підтексту, ліризм. Його п’єса “Дім, де розбиваються серця” має підзаголовок “фантазія в російській манері на англійські теми”, що свідчить про те, що п’єса написана лід впливом російської драматургії.





Основні тенденції розвитку драматургії XІX століття

Categories: Твори з літератури