Тема цього твору просто-таки розбурхує мою поетичну уяву. Межа XІX й XX століття – це така яскрава, активна сторінка літератури, що навіть жалкуєш, що не довелося жити в ті часи. А може, й довелося, бо щось таке я в собі відчуваю… Бурхливість того часу постає настільки явно, ніби бачиш усі ті літературні диспути, виступи, суперечки…
Спробую представити на ваш суд таку собі літературну вечірку в кав’ярні “Бродячий цуцик” , У цій арт-кав’ярні збираються кожного разу різні поети. Хтось приходить сюди один, а. хтось із компанією.
Сподіваюсь, що сьогодні задиркуваті футуристи будуть вести себе пристойно.
За одним із столиків уже зібралися символісти. Вони з повагою слухають метра літератури Валерія Брюсова:
Мы на всех путях дойдем до чуда!
Этот мир – иного мира тень.
Эти думы внушены оттуда,
Эти строки – первая ступень.
Його підтримує Костянтин Бальмонт:
Ветра вечернего вздох замирающий,
Полной луны переменчивый лик.
Радость безумная. Грусть непонятная.
Миг невозможного. Счастия миг.
Валерій Брюсов: “Що таке символізм? Це поезія, яка наповнена кольорами. І хочу вам сказати, що для символізму чіткість, ясність кольору неприйнятна. Особливу роль тут грає не лінія, а її контур, не тон, а відтінок тону, відтінок кольору, настрою”.
Олександр Блок: “Ми маємо повернути поезії втрачену красу та велич слова…” Федір Сологуб: “…і єдиний метод, який має право на життя – це метод інтуїції, натхнення”. Дмитро Мережковський підтримує своїх братів по перу: “Символ – це те, що овіяне подихом, який лине з вічного…”
Від сусіднього столика, де сидять акмеїсти, долинає фраза: “Чи не пора рухатися вперед? Досить нам натяків і неясності образів, туманності та розмитості. Дайте людям саму троянду, а не розмови про троянду”. Сергій Городецький: “Не розумію я символістів.
Навіщо виломлювати стіну, шукати чогось невизначеного, якщо є відчинені двері. Заходьте! Все має бути ясно, доступно, красиво”. Поет Клюев радо хитає головою і підтримує: “Скоріше від символізму! Хай процвітає жива троянда!” Зі своїми колегами по цеху погоджується й Микола Гумільов: “Уважному читачеві й так стає ясно, що символізм закінчив своє життя.
Ми акмеїсти – поети нового часу з твердим і мужнім поглядом на життя. Ось послухайте Анну”. Усі аплодують юній красивій дівчині, поетці Ахматовій, яка схвильовано говорить: “Ми – акмеїсти. “Акме” – з грецької – вершина. Так і акмеїст: його покликання – бути на вершині поетичної творчості та замість туманної абстракції стверджувати ясний погляд на життя”.
Осип Мандельштам: “Ми – акмеїсти, тому що беремо від мистецтва тільки те, що є вічним”. Микола Гумільов: “Храм твій, Господи, в небесах, Але дім твій – і доли земні. Розцвітають липи в лісах, І на липах птахів пісні”.
Від столика символістів долітає репліка: “Та ви просто копіюєте імпресіоністів!” “Ні, – гаряче відгукується С. Городецький. – Ми не імпресіоністи! Так, ми беремо в мистецтві миттєвості, але тільки ті, які є вічними!”
У кав’ярню вривається група молодиків: Давид Бурлюк у малиновій накидці, поет Каменський із намальованим на лобі літачком і начисто поголений поет Маяковський. Бурлюк: “Только мы – лицо нашего времени”. Маяковський: “Сбросим Пушкина, Толстого и проч. и проч. с Парохода Современности”. Кручених: “Кто не забудет своей первой любви, тот не узнает последней”.
Хлебников: “Хотите, символисты и акмеисты, я прочитаю вам свой новый стих? Не хотите? А я прочитаю! Смотрите на образец нового стихосложения:
Дыр бул шил убещур
Скум
Вы со бу
Р л эз.
Кстати, в этом пятистишии больше русского национального, чем во всей поэзии Пушкина”.
Маяковський: “А как они смотрят на нас! Ругаете, да? Вы когда смотрите на радугу или на северное сияние – тоже их ругаете?
Ну, например, за то, что радугой нельзя нарубить мяса для котлет?” У дискусію втручається господар кав’ярні: “Друзі мої! А чи не перейти нам до віршів. Хай кожен доведе, що його вірші кращі! Хто збере більше аплодисментів, той і отримає контрамарку на вечір Айседори Дункан!”
Ось у такій галасливій літературній компанії довелося мені побувати. І допоміг мені в цьому всього лиш конспект із зарубіжної літератури! Сподіваюся, мені вдалося показати невеличкий зріз того часу, тих літературних потоків, тенденцій, які були властивими для літератури на межі XІX та XX століть. І ця епоха в Росії мала красиву назву – “срібна доба”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Поринь в епоху “срібного століття”
Categories: Твори з літератури