Що ж таке верлібр і який шлях він пройшов у своєму розвитку?

На думку Н. Костенко, верлібр – це форма, утвердження якої є закономірним і водночас новим етапом у розвитку віршової культури XX ст. Дослідниця підкреслює, що в сучасному віршознавстві протиставлено концепції метричності та неметричності верлібру. Н. Костенко пропонує свою, авторську концепцію розуміння цього феномена, яка не зіштовхує дві, здавалось би, несумісні системи, а знаходить їх спільну точку опори: верлібр – неоднорідний, а тому він може бути метричним і неметричним, розмірним і нерозмірним.

Так, верлібр – це неримований

нерівнонаголошений вірш, що має версифікаційні джерела у фольклорі. У художній літературі верлібр поширився в добу середньовіччя, а пізніше – у німецькій та бельгійській поезії й творчості французьких символістів. Видатним майстром верлібру був Уолт Уїтмен. В Росії верлібром писали Афанасій Фет, Валерій Брюсов, Олександр Блок, Андрій Бєлий та ін.

В українській літературі, що мала потужну верліброву основу в фольклорі, верлібр почав розвиватися наприкінці XІX століття, активізувався у 20-х роках XX століття.

Але максимального прискорення як ритмоструктурі, так і в образно-стильовому звучанні верлібру надали поети київської школи та нью-йоркської групи, і як наслідок, український вільний вірш, починаючи з 80-х років XX століття, займає рівноправне місце в сучасній українській літературі, успішно конкуруючи з римованою поезією, не даючи їй “спочивати на лаврах”.

Серед сучасних досліджень недостатня увага приділена розвитку ритмомелодики українського верлібру у XX столітті, зокрема сучасного верлібру, що й зумовило тему нашої статті.

Дослідники вільного вірша стверджують, що звернення до верлібру в українських поетів XX століття було викликане ще й пошуками засобів вираження природності висловлювання, оскільки римована, класично ритмізована поезія багатьма сприймалася як щось дуже штучне.

Без сумніву, верлібр в українській літературі першої половини XX століття активно розвивався, спираючись на здобутки європейської поезії та національного фольклору, насамперед дум.

“Першопроходцями” у жанрі вільного вірша в українській поезії кінця XІX – початку XX ст. більшість вітчизняних дослідників цього жанру вважають і. Франка та Лесю Українку, хоча вони не були верлібровими поетами, як, наприклад, Уолт Уїтмен з його книгою “Листя трави”.

У ліриці І. Франка та Лесі Українки домінують ри-мрсані поезії, рідше використовується білий вірш і р. овсім рідко – верлібр. На нашу думку, говорити про верліброві форми у поезії І. Франка та Лесі Українки варто з певними застереженнями, оскільки ці митці використовували елементи вільного вірша у формах. Спроби І. Франка та Лесі Українки в жанрі верлібру активно продовжили українські поети 20-30-х років XX століття, але найбільших здобутків на цьому поприщі досягли М. Семенко і В. Поліщук.

Обидва митці належали до авангардистських течій – футуризму та конструктивізму. “Король панфутуризму” М. Семенко переконував: “Щодо поезії й прози – то я особисто настоюю на прозі і в поезії, і в прозі”, наполягаючи на тотальній раціоналізації літератури.

А конструктивіст В. Поліщук, пропагуючи ди-намізм-спіралізм і відкидаючи будь-які літературні традиції, говорив: “Приємно руйнувати якісь норми/ що закосніли, що в’яжуть волю людини, приємно звільняти суспільство од забобонів як життєвих, так і літературних”.

Досвід українських верлібристів 20-30-х років XX століття не пропав марно. Практику творення верлібру українським поетичним авангардом цього періоду активно засвоїли і розвинули поети “київської школи” , В. Стус, представники нью-йоркської групи, а пізніше – поети 80-х – 2000-х років.





Що ж таке верлібр і який шлях він пройшов у своєму розвитку?

Categories: Твори з літератури