Любов і краса – це ті діаманти, які він відшліфовував із непоказних камінчиків та заховував у вічний скарб нашої національної культури. Володимир Гнатюк Михайло Михайлович Коцюбинський – великий український письменник і громадський діяч, один із найпрогресивніших людей свого часу.
Письменник-гуманіст, він посідає одне з чільних, місць в історії української літератури. Його творчість, що припадає на кінець XІX – початок XX століття, яскраво відбиває не тільки глибинні соціальні зрушення в тогочасному суспільстві, а й активні пошуки,
Вони є великим досягненням української прози. Сповнені любові до трудової людини, до всього прекрасного на землі, вони ще за життя письменника завоювали любов і визнання читачів не лише України, а й багатьох інших країн світу. Сучасники митця невипадково підкреслювали, що один який-небудь твір Коцюбинського для характеристики того часу дає іноді стільки, скільки не дасть ціла купа архівних документів. У творах М. Коцюбинського правдиво і всебічно відображено українське життя кінця XІX – початку XX століття, показано боротьбу селянських мас на селі.
Гнівно викриваючи антинародний лад, нестерпність тяжкого становища народу за царизму, письменник показує вперті пошуки трудящими шляхів у визвольній боротьбі. У багатьох своїх творах письменник створив образи робітників-соціалістів, селян-демократів – “нових людей”, які виступали на чолі організованої боротьби за волю. Гармонійне втілення глибоко актуального соціально-політичного змісту в яскраву, витончену форму, надзвичайно тонкий психологічний аналіз – одна з найхарактерніших ознак художньої майстерності Коцюбинського. Для творів письменника характерні також мальовничість, експресивність, динамічність мови та художній лаконізм.
Творчості Коцюбинського притаманні також людяність, віра в краще майбутнє, уміння побачити в житті світле й радісне, а не тільки нужду та горе. Соціальне становище селянства, соціальна нерівність лягли в основу сюжету багатьох творів митця. Питання “…За що на нас звідусюди саме лихо, сама біда?” весь час постає перед персонажами його оповідань. М. Коцюбинський майстерно показує становище малоземельного селянства в повісті “На віру”, підкреслює людяність і благородство бідняків, їхнє нестримне прагнення до кращого життя, до волі, шукання правди. У казці “Хо” розкривається коріння “страху людського”, нерішучості й боягузтва в громадсько-політичній боротьбі, які стають на заваді суспільному прогресу, оспівується сміливість, рішучість і згуртованість тих “нових лицарів”, які виступають перші.
Великим творчим досягненням митця є і його новели. Революційні події 1905 року вплинули на ідейно-творчий розвиток Коцюбинського. Вони загартували його волю до боротьби, породили багато літературних задумів.
Свідченням цього є новели письменника 1906-1912 років, спрямовані проти виступу реакції, що проявилася в усіх сферах життя суспільства. Основну увагу письменник звертає на розкриття світобачення у представників різних соціальних прошарків, різних соціально-політичних груп. Коцюбинський відтворює широку панораму народного життя і суспільних настроїв тих років. Письменник зображує людину і людську масу в критичній ситуації, у мить душевної кризи, піддаючи глибокому, ніж досі, психологічному і філософському аналізу внутрішній світ героїв.
“Людяність, краса, народ, Україна – це улюблені теми розмов Коцюбинського, вони завжди були з ним, як його серце, мозок і славні, ласкаві очі”, – зазначав друг Коцюбинського, відомий російський письменник М. Горький. Часто в листах до друзів М. Коцюбинський називав себе вогне – і сонцепоклонником, а в новелі “Іntermezzo” писав: “Сонце! Я тобі вдячний.
Ти сієш у мою душу золотий засів – хто знає, що вийде з того насіння? Може, вогні?” І сходи вийшли прекрасні: у творчості Коцюбинського українська класична проза досягла свого найвищого рівня. І все його чесне і многотрудне життя, і вся його творчість підтверджують: так, він був і назавжди залишиться великим Сонцепоклонником і великою Людиною.
Живе в серцях твоє безсмертне слово і до народу рідного любов, немов зорі сіяння пурпурове, хоч ти від нас давно уже пішов. Та з нами будеш вічно жити, жити, як сяйво сонця, як вечірній спів, ти так любив землі своєї квіти, і так, як квіти, ти людей любив.
Це рядки з поезії В. Сосюри “Пам’яті Коцюбинського”. Його талант справді розквітнув цвітом незвичайної краси, яку помітили не лише в Україні та Росії, айв Європі. І передчасна смерть обернулася безсмертям його творів, відомих в усьому світі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)“Він слугував народові своєму, боліючи душею разом з ним”
- Золота чаша та інші символічні елементи й картини у романі В. Барки “Жовтий Князь”
- Утвердження незнищенності Києва як символу української нації у поемі “Неопалима купина”
Categories: Твори з літератури