І безвинна корчилася Русь

Показати б тобі, насмішниці І улюблениці всіх друзів, Царськосельській веселою грішниці, Що трапиться з життям твоєї… А. Ахматова

Неповторну і щиру поезію залишила після себе Ганна Андріївна Ахматова. Емоційний щоденник і правдиву літопис часу представляє її краща поема “Реквієм”. Читаючи великі сторінки, дивуєшся мужності і стійкості жінки, що зуміла не тільки все це гідно пережити, але і переплавити свої та людські страждання у вірші.

Здіймався, як до обідні ранньої, По столиці здичавілої йшли, Там зустрічалися мертвих бездиханний, Сонце нижче і Нева туманней, А надія все співає вдалині.

Вирок… І відразу сльози ринуть, Ото всіх вже виділена.

Немов з болем життя з серця виймуть, Немов грубо навзнак перекинуть, Але йде… Хитається…

Одна…

Ні один правдивий документ історії не дає такого емоційного напруження, як твір Анни Андріївни. Вона зуміла передати особисті страждання, пережиті мільйонами росіян, як інтимніше і суто особисте почуття. Воістину, це дано обраним!

Сімнадцять місяців кричу, Кличу тебе додому, кидались в ноги катові, Ти

син і жах мій. Все переплуталося навік, І мені не розібрати

Тепер, хто звір, хто людина, І довго ль страти чекати.

Поема писалася з перервами двадцять шість років, змінювалося життя, старше і мудріше ставала Ахматова. Твір, як клаптева ковдра, зібрано з найгостріших епізодів російської дійсності. Роки репресій лягли на країну і душі людей незгладимій болем.

І впало кам’яне слово На мою ще живу груди. Нічого, адже я була готова, впораюся з цим як-небудь. У мене сьогодні багато справи: Треба пам’ять до кінця вбити,

Треба, щоб душа закам’яніла, Треба знову навчитися жити.

У невеликій за обсягом поемі Анни Андріївни вдалося філософськи осмислити і передати настрій найтрагічніша епізоду російської історії, коли ламалися долі і життя мільйонів громадян країни. Завдяки мужності А. Ахматової і подібним їй ми знаємо правду про той страшний час.

Це було, коли посміхався Тільки мертвий, спокою радий. І непотрібним сережку, бовтався Біля в’язниць своїх Ленінград.

І коли, збожеволівши від борошна, Йшли вже засуджених полки, І коротку пісню розлуки Паровозні співали гудки, Зірки, смерті стояли над нами, І безвинна корчилася Русь

Під кривавими чобітьми І під шинами чорних Марусь.





І безвинна корчилася Русь

Categories: Твори з літератури