Твір по романі Вересаєва “Без дороги”

“Без дороги” з повним правом можна назвати вироком російському народництву, що, як писав, бивши у свій час явищем прогресивним, стало потім “теорією реакційної й шкідливої, що збиває з користі суспільну думку, що грає на руку застою…”.

Оповідання ведеться від імені Дмитра Чеканова – молодого лікаря, що розділяв колись народницькі ілюзії, потім зневіреного, але, не в приклад героям “Товаришів”, що не відмовився від ідеї служіння народу. У корисності роботи в земстві, який він був зайнятий, незабаром довелося зневіритися. Людина великої внутрішньої чесності, Карбівок не може сидіти сложа руки й, одержавши звістку про епідемії холери, їде на боротьбу з нею. Він уже не харчує ілюзій щодо соціальної масштабності цих своїх дій, що є, по суті, даниною тієї ж теорії “малих справ”. І, натрапивши на ворожість і недовіру з боку селян до нього, “панові”, вона сприймає це як щось неминуче

Іншим суспільним типом є інший герой повести – Гаврилов, з ентузіазмом проповедующий необхідність переселення “бедних” в “багаті сім’ї” в ім’я прийдешнього “братерства людей”. В 80-90-і роки такий образ сприймався як “оголене” зображення народницьких утопій, розкривав тим самим вся їхня безглуздість. Образ же лікаря Ликонского – це тип свідомого зрадника інтересів народу, що приховує за благовидною зовнішністю “культурного місіонера” повну внутрішню спустошеність і абсолютну байдужість до народних прикростей.

Нарешті, акцизний чиновник Гостев, що цинічно заявляє, що замість лікаря до селян варто послати “полк солдатів” “так на руки їм бойові патрони роздати”,- це вже зовсім перенароджений учорашній поборник “малих справ”.

У повісті показаний разючий контраст умов життя народу й тих, хто думали себе його захисниками. “Народ харчується глиною й соломою, сотнями мре від цинги й голодного тифу,- пише автор.- Суспільство, що живе працею цього народу… танцювало на користь умираючих і об’їдалося на користь голодних, жертвувало яких-небудь полпроцента із платні”.

Цим людям так чи інакше протистоїть Карбівок, оказавшийся, однак, “без дороги”. Але Вересаєв бачив і тих, хто не мириться з подібним бездоріжжям, не відмовляється від пошуків шляху, що десь повинен бути. До їхнього числа належить кузина Дмитра Чеканова Наташа – натура пряма, чесна, самовіддана, чимсь напоминающая улюблених нею тургеневских героїнь.

Але, на відміну від них, вона не задовольняється роллю супутниці чоловіка в житті, а прагне всю себе віддати суспільної діяльності. Не випадково образ Наташи по первісному задумі автора повинен був одержати в повісті подальший розвиток – аж до приходу її до марксизму. Згодом на цю тему Вересаєв напише оповідання “Пошесть”.

“Без дороги” – добуток, коштовне для нас ще й тим, що автор його виступив проти народницької ідеалізації “мужика”. Темрява, забобони, споконвічне озлоблення – всі ці якості породжені в російському селянині багатовіковим підневільним положенням, нелюдськими умовами життя. “Зареченци ці грубі й дикі, як звірі,- говорить Наташа – у явній згоді з автором,- але хіба вони в цьому винуваті?” Повістю “Без дороги” Вересаєв затвердився в російській літературі як письменник великої соціальної теми, суспільно значимої проблематики

Добуток побудований у формі щоденникових записів, що дозволяє не обмежуватися зображенням зовнішніх проявів життя героя, а відтворити сложнейший процес його духовного життя, найтонші відтінки й нюанси в еволюції його характеру, його світогляду





Твір по романі Вересаєва “Без дороги”

Categories: Твори з літератури