Твір аналіз по оповіданню Андрєєва “Червоний сміх”

В 1904 році було написане оповідання “Червоний сміх” – гостро емоційний відгук на російсько-японську війну. Це, за словами автора, “дерзостная спроба, сидячи в Грузинах, дати психологію теперішньої війни. Однак війни Андрєєв не знав і тому, незважаючи на свою надзвичайну інтуїцію, не зміг дати правильної психології війни. Звідси нервова збудженість в оповіданні, що доходить часом до істеричного міркування про долю писател, звідси й фрагментарність оповідання. “Червоний сміх” – типовий зразок експресіонізму, до якого усе більше тяжів Андрєєв

В оповіданні дві частини, що складаються із глав, названих обривками. В І частини даний опис жахів війни, в ІІ – божевілля й жах, що охопили тил. Форма “обривків зі знайденого рукопису” дозволила авторові природно, без видимого порушення логічної послідовності висувати на перший план одні лише жахи війни, що охопило людей божевілля. Оповідання й відкривається цими словами: “…божевілля й жах”. І все в ньому пофарбовано В червоні кольори крові, жаху, смерті

Письменник зображує війну як абсолютну безглуздість.

На фронті божеволіють тому, що бачать жахи, у тому, що думають про їх. Якщо там убивають, думають герої оповідання, то це може прийти й сюди. Війна стає звичкою. Героєві Андрєєва легше звикнути до вбивств, чим погодитися, що це тимчасово, переборно.

Якщо учасник російсько-японської війни В. Вересаєв говорив про рятівну звичку, що не дає людині здичавіти серед убивств, то для Андрєєва звичка до війни кошмарна й може принести лише ксумасшествию.

Критика підкреслювала однобічність погляду Андрєєва па війну, хворобливий психологічний надрив у її описі. “Червоний сміх”,- писав Вересаєв,- добуток великого художника-неврастеніка, боляче й жагуче переживав війну через газетні кореспонденції про неї” “. Але при всій однобічності й накопиченні кошмарних образів, що знижують гуманістичний пафос добутку, оповідання зіграв певну позитивну роль. Написаний з позицій пацифізму, він засуджував усяку війну, але в тих умовах сприймався як осуд конкретної війни – російсько-японської, і це збіглося з відношенням до неї всій демократичній Росії

Високо оцінив “Червоний сміх” Горький, що вважав його “надзвичайно важливим, своєчасним, сильним”. Однак великий письменник дорікав Андрєєва в тім, що фактам він протиставив своє суб’єктивне відношення до війни. Л. Андрєєв, заперечуючи Горькому, підкреслював, що він і прагнув виразити насамперед своє відношення й що темою оповідання з’явилася не війна, а божевілля й жах війни. “Нарешті, моє відношення – також факт, і досить немаловажний”,- писав він2.

У цій суперечці відбиті не просто творчі, а світоглядні позиції обох письменників: Горький говорив про об’єктивне значення фактів, Андрєєв виступав на захист суб’єктивного відношення художника до фактів, що, однак, легко приводило до втрати суспільного критерію в оцінці явищ, що в Андрєєва спостерігалося досить часто.

Безперечно, що в оповіданні Андрєєва гіпертрофовані жахи. Однак це лише особливий прийом зображення війни як явища протиприродного. Подібне зображення війни російська література знала й до Андрєєва: “Севастопольські оповідання” Л. Толстого, оповідання В. Гаршина “Чотири дні”, у якому також зроблений акцент на жахах війни, загибель людини показана з жахаючими натуралістичними подробицями й представлена як щось безглузде.

Навряд чи можна говорити про прямий вплив цих письменників на Андрєєва, хоча б тому, що в них була більше чіткої гуманістична й соціальна позиція. Однак “Червоний сміх” написаний багато в чому в цій традиції, так само, як і – пізніше – “Війна й мир” Маяковського, військові оповідання українського письменника С. Васильченко “На золотому лош”, “Чорш маки”, “Отруйна квитка” і особливо “святий гомш”, у яких відчувається деяка залежність від андріївського експресіоністського методу зображення війни





Твір аналіз по оповіданню Андрєєва “Червоний сміх”

Categories: Твори з літератури