Багато сторінок у творчості Солженицина оповідають про історію Росії. Ця тема не випадково обрана автором. У ній він намагається передати всі свої знання й переживання того часу. 1956 рік – це час насильства й деспотії. Народ несе на собі важкий вантаж, під яким згинається спина.
Життєві вдачі й умови побуту народу будуть показані в його добутках. Правда, гірка правда життя не буде схована в оповіданнях Солженицина. Добутки письменника просочені болем, стражданням людей.
Читаючи його оповідання, залишатися байдужим неможливо. Прикладом
Об’їздивши кілька сіл, йому любе стало те, де жила жінка років шістдесяти, Матрьона. Воно не відрізнялося багатством, а навпаки, його поглинала бідність.
Будинок Матрьони не світився від чистоти й не був добротно зроблений: “Будинок Матрьони стояв відразу, неподалік, із чотирма вікнами в ряд на холодну сторону, критий щепою, на два скати й із прикрашеним під теремок горищним віконцем. Будинок не низенький – вісімнадцять вінців. Однак згнила тріска, по сіріли від старості колоди зрубу й ворота, колись могутні”. Автор докладно описав Матрьонин будинок, показавши тим самим убогість російського селянина. “Простора хата й особливо краща підвіконна її частина була заставлена по табуретках і крамницям – горщиками й діжками з фікусами. Вони заповнили самітність господарки безмовної, але живою юрбою.
Вони розрослися привільно, забираючи небагате світло північної сторони. У залишку світла й до того ж за трубою кругляста особа господарки здалося мені жовтим, хворим. І по очах її замутненим можна було бачити, що хвороба вимотала її”. Матрьону “вимотала хвороба”, і це дійсно так.
Матрьона багато боліла, а іноді не вставала з печі. Жінка, що все життя провела в праці, не бачила в житті ні добра, ні тепла. П’ятнадцять років тому вона була заміжня і мала шістьох дітей. Але чоловік не повернувся з війни, а діти один за іншим умерли.
У цьому житті вона була самотня: “Крім Матрьони й мене, жили в хаті ще: кішка, миші й таргани”.
Ця жінка багато чого в житті пережила, але навіть не була визнана гідною заслуженої пенсії: “Напевно було багато несправедливостей з Матрьоною: вона була хвора, але не вважалася інвалідом; вона чверть століття проробила ” колгоспі, але тому що не на заводі – не покладалося їй пенсії за себе, а домагатися можна було тільки за чоловіка, тобто за втрату годувальника”. Така несправедливість панувала в той час у всіх куточках Росії. Людина, що своїми руками робить добро для країни, не цінується в державі, його втоптують у бруд. Матрьона за все своє трудове життя заслужила п’ять таких пенсій. Але пенсію їй не дають, тому що вона в колгоспі одержувала не гроші, а палички.
А щоб домогтися пенсії за чоловіка, потрібно витратити багато сил і часу. Вона дуже довго збирала папери, витратила час, але всі сліпі. Матрьона так і залишилася без грошей.
Ця безглуздість законів скоріше зажене в могилу людини, чим забезпечить його матеріальне становище.
Так несправедливе життя до Матрьони. Держава не цікавиться, як живуть такі, як Матрьона. Показано бюрократичний апарат, що працює не для людини. Перекреслять гасло: “Усе для людини”. Багатство не належить народу, люди – кріпаки в держави.
Саме такі проблеми зачіпає О. І. Солженицин.
Головна героїня не має навіть худоби, крім кози: “Всі животи її були – одна брудно-біла криворога коза”. Їжа в неї складалася з однієї картоплі: “По воду ходила й варила в трьох чавунах: один чавун – мені, один – собі, один – козі. Козі вона вибирала з підпілля саму дрібну картоплю, собі – дрібну, а мені – з куряче яйце”. Болото бідності засмоктує людей, а гарного життя не видно.
Взяти випадок з торфом: “Стояли навколо лісу, а топлення взяти було ніде. Ричали навкруги екскаватори на болотах, а тільки везли – начальству”. Це говорить про те, що все дістається тільки тим, хто розподіляє, тобто начальству. А красти доводиться чесним людям, тому що не залишається іншого виходу, інакше – смерть. “Що ж, крали раніше ліс у пана, тепер тягли торф у тресту”.
Тут показана покірність народу. Селяни терплять сваволю й крадуть.
Але Солженицин показує не тільки матеріальне зубожіння, але й духовне. У навколишніх Матрьони людей відбувається деформація моральних понять: добро – багатство. При житті Матрьони рідня починає ділити будинок. Напівзруйновану світлицю перевозять на тракторі. Трактор застряє й попадає під швидкий поїзд. Через це гине Матрьона й ще два чоловіки.
Жадібність опановує людьми. Фадей, що у минулому любив Матрьону, на похоронах переживає не про її смерті, а про колоди. Йому дорожче багатство, чим людське життя.
Це середовище, у якому живуть люди, доводить їх до злодійства, жадібності й втрати моральних цінностей. Люди псуються й стають жорстокими. Але Матрьона зберегла в собі людину. Прекрасно показаний чисто російський характер Матрьони. Доброта й співчуття до всього живого.
Матрьону все життя кривдили. Але в чому ж джерело її душі? У роботі – відволікання від усього, натхнення, турбота.
Сили вона черпає в природі. Убогий побут Матрьони не зробив убогим її серце й душу.
Трагедія полягає у всій безглуздості й жорстокості пристрою суспільства. Убогість і вбогість умов доводить людину до звіриних учинків. На народі тримається держава, і треба всі сили вкладати в благо народу.
Буде жити добре народ, буде добре й державі. Потрібно не забувати людей, а просвіщати й учити добру й правді. Тільки тоді з людей виростуть духовно багаті особистості.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Твір по оповіданню О. І. Солженицина “Матрьонин двір”
- Треба судити не за словами, а за справами
- Образ Петербурга у романі Злочин і покарання Достоєвського Ф. М
Categories: Твори з літератури