Відношення Ганни Ахматової до О. С. Пушкіна

Доля нагородила Ганну Ахматову щасливим дарунком. Її зовнішній вигляд – “царський профіль” – чітко і красиво виражав особистість. Але Бог обдарив Ахматову не тільки зовнішньою красою, а і щиросердечною. Ганна Ахматова – великий поет і лірик!

Ранньої Ахматової не було. Перед читачем з’явився зрілий поет із твердо вибраною позицією. У своїй поезії Ахматова сперечалася з усіма своїми поетами-сучасниками. І суперечка ця виявилася надзвичайно плідною для російської поезії.

У її ранньому розвитку величезну роль зіграв О.

С. Пушкін, вона як би почала з висот, досягнутих поетом. Ганна Ахматова схилялася перед поезією Пушкіна. Для неї як Пушкін, так і його поезія були ідеалом:

Смаглявий отрок бродив по алеях, У озерних сумував берегів, І століття ми плекаємо Ледве чутний шелест кроків. Голки сосен густо і гостро

Устеляють низькі пні… Тут лежала його треуголка…

Один раз у розмові Ганна Андріївна висловила парадоксальну, але найцікавішу думку. На її думку, відомі прозаїчні уривки Пушкіна зовсім не уривки, а закінчені добутки. Вони так і задумані були споконвічно. У них Пушкін висловив все що хотів. Можна погодиться із цим, можна сперечатися.

Але одне безсумнівно: це твердження кидає світло на поетику самої Ахматової. На її любов до коротких конструкцій. На її впевненість у тім, що між рядами тісних строф відкривається гарний світ переживань і яскравих вражень. У її поезії чітко видний “скульптурний” лаконізм, що протистоїть “вировому” початку символістської поезії.

Перед нами відкриваються великі значеннєві обрії, що оточують слово. У віршах Ахматової затверджується благоговіння перед пушкінськими висотами, перед їх нетлінним і вічним сяйвом. Ганна Ахматова – яскрава зірка, що зайнялася на обрії російської літератури і своїм сяйвом освітила і скорила багато сердець.

Пушкінські традиції у творчості Ахматової підняли її до неосяжних висот досконалості. Відданість пушкінської лінії у російській літературі, захоплюючу пам’ять про самого поета Ганна Ахматова добре виразила у віршах, написаних у 1942 році в Ташкенті:

Постукайся кулачком – я відкрию. Я тобі відкривала завжди, Я тепер за високою горою,

За пустелею, за вітром і спекою, Але тебе не покину ніколи…

Це освідчення в коханні геніальної поетеси до геніального поета.





Відношення Ганни Ахматової до О. С. Пушкіна

Categories: Твори з літератури