Київ у житті і творчості М. А. Булгакова

Місце, де народилася людина, – найдорожче для нього. Будь то місто, чи село, воно назавжди залишиться в серці людини. Адже це маленька батьківщина, де пройшли найщасливіші дні життя. Завжди з любов’ю і ніжністю ми згадуємо цей милий серцю куточок.

Узи, що зв’язують людину з батьківщиною, можуть лише послабшати, але вони ніколи не рвуться.

От і Михайло Афанасійович Булгаков був тією людиною, котра усім серцем любила свою батьківщину. Письменник народився в 1891 році в Києві. Його батьки наймали будинок на тихій Воздвиженській вулиці. Недалеко знаходилася Воздвиженська церква, де і був хрещений маленький Булгаков. Майбутнього письменника назвали на честь архангела Михаїла, покровителя Києва.

Батьки Булгакова з’їхали з Воздвиженської вулиці, коли йому був один рік. І тому прекрасна Воздвиженська не збереглася у творах Булгакова.

Одним своїм кінцем Воздвиженська виходить на Андріївський узвіз. Андріївський узвіз! Як часто ця назва буде зустрічатися у творах Булгакова. Будинок на Володимирській гірці був дуже дорогий Булгакову.

Тут жили його батьки, саме тут молоді Михайло і Тетяна наймали свою першу кімнату. У них була наріжна кімната з двома великими вікнами.

Вуличка звивиста і крута. Її прадавня бруківка бере розгін від п’ятиглавого ажурного кам’яного дива – Андріївської церкви, стрімко кружляє повз давні будівлі, і, плавно загальмувавши, упирається в сірі громади будинків Контрактової площі на Подолі.

Вуличка як вуличка, і навряд чи ми виділили б її сьогодні, якби не двоповерховий будиночок, який приткнувся до майже прямовисного пагорку. Будиночок цей не простий, а “будівлі дивної”. Якщо піднятися по гірці в крихітний дворик, то другий поверх стає першим і про справжній перший нагадує лише майстерно вирите поглиблення, обнесене огорожею й обкладене всередині цеглою зі сходинками вниз.

Цей перший з двориком поверх і займав Майстер із своєю гомінкою і численною ріднею, яка стала відомою усьому світу, як сім’я Турбіних. Будинок був прекрасний і тим, що, піднявшись із дворика на гірку, можна було годинами спостерігати за льодоходом на Дніпрі, білими пароплавами з гулящими людьми на палубах, слухати крики чайок, милуватися безкраїми далями і відчувати за собоїр подих стародавнього міста. А ще з гірки видно було сади – трепетний чарівний міраж у білому тумані. І було їх так багато, “як не було у жодному місті світу”.

Саме з цього будинку навесні 1916 року молодий лікар Михайло Булгаков поїхав на фронт. Сюди він повертався у вересні 1916 року й у вересні 1921 року. Київ завжди надихав Михайла Афанасійовича Булгакова, давав йому нові теми для творів. Саме в Києві в Булгакова з’явилося бажання зайнятися літературою. І він поїхав у Москву з твердою рішучістю завоювати своє місце в літературі.

З Москви Булгаков часто писав матері про свої мрії. Письменник мріяв, повернувшись у Київ, пройтися по його вулицях, які заспокоювали, коли йому було погано. Своє місто Булгаков не тільки любив.

Він знав це місто. Київ був виходжений уздовж і поперек спочатку в дитинстві, потім – в юнацькі роки. Усе тут було знайомо Булгакову, він знав кожний поворот Андріївського узвозу. Це стародавнє місто відбилося в його творах.

Особливо подобався Київ Булгакову взимку. Зими в Києві були сніжними, “вулиці курилися серпанком, і скрипів збитий велетенський сніг”. Михайло і Тетяна Булгакови любили прогулюватися взимку у парках.

Вони часто милувалися деревами, вкритими снігом.

У “Білій гвардії” М. Булгаков писав: “Сади стояли безмовні і спокійні, обмежені білим, недоторканим снігом. І було садів у місті так багато, як у жодному місті світу”. Письменник завжди знаходив щось особливе в Києві, щось таке, чого не було ні в якому іншому місті. Образ київських зим і снігу надовго ввійде у творчість Михайла Булгакова як відсвіт дому, спокою і тепла. Михайло Опанасович пише у своєму нарисі “Київ-місто”: “…а взимку не холодний, не жорсткий, лапатий ласкавий сніг”.

Скільки почуття вкладено в цей рядок!

Особливе місце у творчості Булгакова займає будинок № 13, що на Андріївському узвозі. Саме тут оселилися назавжди тіні його героїв. Цей будинок письменник збереже в оповіданні “Будинок Ельпіт Робкомуна”, у романі “Майстер і Маргарита” і в “Білій гвардії”. Будинок № 13 описаний у романі “Біла гвардія” як будинок Турбіних: “На вулицю квартира Турбіних була у другому поверсі, а в маленький окатистий затишний дворик – у першому”. У “Білій гвардії” Булгаков з такою точністю передав опис будинку №13, що не проминув навіть такої дрібниці, як простий електричний ліхтар: “Як дорогоцінні камені, сіяли електричні шари, високо підвішені на карлючках сірих довгих стовпів”.

Тут, на Андріївському узвозі, їх було зовсім мало. Але принаймні один був за рогом будинку № 13. Саме цей ліхтар Булгаков зобразив у “Білій гвардії”: “Бризнуло з-за рогу світло високого ліхтаря, і вони пройшли дощатий паркан, який захищав подвір’я №13, і стали підніматися нагору по узвозу”.

Булгаков дуже добре знав своє рідне місто. Коли він учився в гімназії, його вчитель часто водив своїх учнів на екскурсії по Києву. Побували на Аскольдовій могилі, у Києво-Печерській лаврі, у церкві Спасу на Берестові й біля Золотих воріт, у Царському саду й біля Центрального моста, учинили екскурсію пароплавом на Дніпровські пороги.

Хлопчика вразила та могутня сила, яку несли в собі всіди Дніпра.

У “Білій гвардії” Булгаков дуже точно відтворив ту картину, яка назавжди залишилася в його пам’яті: “Стрімкі стіни… переходили в берегові гаї, що п’ються по берегу великої ріки, котра ішла туди, куди навіть із міських висот не сягає око, де сиві пороги, Запорізька Січ, і Херсонес, і далі море”. Після цієї екскурсії, незважаючи на заборони, часто один катався на байдарці по Дніпру. Це захоплення Булгаков передав герою “Білої гвардії” Миколці. Миколка любив вечорами сидіти в густих заводях і заворотах старця-ріки” і спостерігати за зірками. Часто він бачив, як блищав “електричний білий хрест у руках велетенського Володимира на Володимирській гірці”.

Михайло Булгаков любив підніматися вгору по Андріївському узвозу, доходити до найвищої точки і відтіля дивитися на дахи багатоповерхових будинків і купола церков, на вулиці, провулки і площі. Так і Миколка вечорами довго милувався своїм містом, за що його іноді сварили. “Я тільки дійшов би до площі біля Андріївської церкви, – говорив він сестрі, – і відтіля подивився б і послухав. Адже видно увесь Поділ”.

Київ був з М. О. Булгаковим завжди. Це місто відображено в багатьох його творах. Місто – у “Білій гвардії”, батьківщина Максутова – у “Театральному романі”.

У “Майстрі і Маргариті” – опис “весняних розливів Дніпра” і “сонячних плям, які грають весною на цегляних доріжках Володимирської гірки” – пейзажами, до яких був байдужий нічого не розуміючий Поплавський, за що і був покараний Воландом.

Булгаков любив Київ так ніжно і пристрасно, яким буває тільки перше, світле кохання. Почуття це не змогли затьмарити найпрекрасніші міста й екзотичні кутки на землі. “Ах, які зірки на Україні. От сім років майже живу в Москві, а все-таки тягне мене на батьківщину.

Серце щемить, хочеться іноді до болю в поїзд… і туди. Знову побачити кручі, занесені снігом, Дніпро… Немає красивішого міста на світі, ніж Київ.

Ех, перлина-Київ!” – скаже він у нарисі “Київ-місто”.





Київ у житті і творчості М. А. Булгакова

Categories: Твори з літератури