Християнський морально-етичний ідеал Сковороди

Григорій Савич Сковорода, безсумнівно, належав до еліти українського суспільства XVIII століття. Інтелігент з широкою європейською освітою, філософ, поет і письменник, педагог, композитор, що чітко усвідомлював своє духовне покликання, він гордо заявляв: “А мой жребий с голяками!” Так, Г. Сковорода “був… народний учитель у найширшому смислі цього слова. Він безпосередньо, в постійному єднанні з народом учив його тому, що найпотрібніше… учив його моральності.” Сковорода повчав живим словом і писаннями, він довів, що пізнати себе самого, відшукати себе самого і знайти в собі людину – одне і те ж. “Стверділа байдужість і узвичаєний смак”, на його думку, є причиною духовного убозтва людини. Філософ утверджує високу мораль народу, заперечує міщанську суєту і панське неробство.

Осмислюючи, у чому суть щастя, Сковорода переповідає народні притчі, байки, легенди і в цей спосіб близько стає до народного розуміння таких понять, як “премудрість”, “добродійність” і “доброчесність”, “щастя”. Його ідеал найвищих якостей – людина з високою гідністю,

яка не плазує перед тими, хто хоче поставити її на коліна. Така людина буде завжди дбати “про тіло і душу” і буде щасливою. Вірний своїм переконанням, Сковорода упевнений у тому, що щастя людини не в почестях і розкоші, а в самопізнанні, у трудовій діяльності.

Треба пізнавати себе, а пізнавши – удосконалювати. Пізнаючи свої нахили, людина правильніше визначить своє місце в суспільстві й принесе найбільшу користь. Г. Сковорода був переконаний, що дотримання принципів моральності й справедливості встановлює гармонію у внутрішньому світі особистості, у стосунках людини з природою і суспільством.





Християнський морально-етичний ідеал Сковороди

Categories: Шкільні твори