Щастя як основна категорія етики Г. С. Сковороди

Григорій Савич Сковорода своє етичне вчення спрямовував на практичні поради, які вкажуть людині шлях до щастя. Саме проблеми щастя займають центральне місце у творчості, мислителя. Цій темі присвячено значну частину збірки “Басни Харьковскіе” і цикл філософських праць: “Разговор пяти путников о истинном счастії в жизни”, “Кольцо”, “Розмова, звана алфавит, чи Буквар світу”. Сковорода пов’язує щастя з народною мудрістю, визначенням природних нахилів людини, реалізацією їх у “сродній праці”.

На його думку, “сродная праця” може приносити людині насолоду самим своїм процесом. Шляхом самопізнання людина визначає свої нахили і вподобання, починає займатись лише улюбленою працею, одержує задоволення від неї самої і її результатів. “Закон сродності” філософ вважав основним чинником перебудови існуючого суспільства. Загального щастя, на думку Сковороди, можна досягти лише завдяки працьовитості, а праця с внутрішньою потребою кожної людини. Творча праця сприяє формуванню в людині кращих моральних рис.

У трактаті “Розмова, звана алфавит,

чи Буквар світу” філософ так доводить цю думку: “Некоторый молодчик был моим учеником. Дитина подлинно рожден к человеколюбію и дружбє, рожден все честное слышать и делать. Но не рожден быть студентом. С удивленіем сожалел я о его осколбенелости.

Но как только он от-решился к механике, так вдруг всех удивил своим понятіем без вся-каго руководителя”. У цій же праці філософ зазначив: “Багато хто, потоптавши природу, вибирає, для себе ремесло наймодніше і найприбутковіше, але сим лише ошукує себе”. Причину “несродності” Сковорода бачив у бажанні людей зайняти найкраще “місце під сонцем”, одержати якомога більше матеріальних благ, здобути славу, почесті, привілеї.

На думку філософа, невідповідність обраного способу життя здібностям завдає шкоди не лише людині, а і державі: “Откуду суеверія, лицемерія и єресі?.. Где раченіе сладчайшій дружби? Где согласіе дражайшаго мира?

Где живость сердечного веселія? Кто безобразит и растлевает всякую должность? – Несродность. Кто умерщвляет науки и художес-тва? – Несродность. Она каждому званію внутреннейшій яд и убійца… Йди лучше паши землю или носи оружіе, отправляй купеческое дело или художество твоє.

Дєлай то, к чему рожден…” Ще одним шляхом до щастя, на думку Сковороди, є любов. Це найкраще людське почуття, адже “…любов усе поєднує, будує, творить, подібно до того, як ворожість руйнує? Любов – це початок, середина і кінець, альфа і омега”. Але істинна любов не в багатстві, а в спорідненості душ і доброчесності.

Літературно-естетичні погляди Г. С. Сковороди розкриваються як в літературно-художніх творах, так і в філософських. “В певному розумінні можна сказати, що його філософія за своєю суттю естетична, а мистецькі твори – філософічні”. Про це свідчать життєві принципи філософа, його прагнення зробити життя кращим, поєднавши в ньому істину, добро і красу. Корені естетичної програми Сковороди слід шукати в народній мудрості і в літературних джерелах філософів і поетів античного світу, епохи Відродження і більш пізніх часів. Естетичні погляди видатного філософа підпорядковані вже згаданій теорії “сродності” і ставили за мету завдання вказати трудовому народові шлях до справжнього щастя.

Розглядаючи мистецтво з точки зору “сродної праці”, Григорій Сковорода дійшов до висновку, що митцеві більшу насолоду дає сам процес праці, ніж її результат. Виходячи з цього, філософ-гуманіст вбачав реальну цінність мистецьких творів у відповідності до високих моральних вимог, а призначенням мистецтва вважав сприяння морально інтелектуальному вдосконаленню людини, виявленню її природних схильностей. За такими ж критеріями Сковорода оцінював і художні твори. їх реальна цінність, на його думку, залежить від того, наскільки вони відповідають високим моральним критеріям.





Щастя як основна категорія етики Г. С. Сковороди

Categories: Шкільні твори