Філософські ідеї Григорія Сковороди

У філософії Г. Сковороди важливе місце посідає теорія пізнання. На думку мислителя, важливу роль у створенні грунту для добробуту людини і всього людства повинна відігравати творча праця. Реалізуючи свої філософські роздуми, Г. Сковорода створив оригінальну теорію “сродної праці”. Розмірковуючи над принципом “сродної праці”, він мав на увазі поєднання практики із “сродністю”, тобто людина повинна братись і виконувати той вид роботи, до якої вона має нахил, талант. Але “сродність”, твердив Г. Сковорода, неможлива без працьовитості.

Незважаючи на певну суперечливість, свого часу теорія “сродної праці” мала велике значення для викриття кріпацтва. Мислитель стверджував, що людина повинна трудитися чесно, не експлуатувати ближнього, бути скромною, некористолюбною. Це принесе їй щастя і задоволення в житті.

Жало своєї критики Г. Сковорода спрямовував проти різних кар’єристів, покірних прислужників, чинодралів, визискувачів. Філософ вважав їх грабіжниками, які роблять багато лиха трудящим, обмежують їхні права. Був Г. Сковорода і видатним педагогом.

Письменник вірив у здібності народу, підносив його мистецтво слова і виховання, протиставляючи їх “желудковой і череватой філософії”, яка пронизує спосіб життя та освіти панства. У багатьох працях Г. Сковорода піднімає проблеми освіти, підкреслюючи, що вона повинна бути доступною для всіх станів суспільства, а також однаковою мірою як для чоловіків, так і для жінок. У розв’язанні проблеми освіти і виховання, на думку Г. Сковороди, повинен відігравати головну роль учитель, педагог. А вчителем, зазначав мислитель, може бути тільки людина, котра любить цю професію і має до неї покликання.

Справжнім зразком для вчителів був сам Г. Сковорода. Свої філософські та педагогічні ідеї письменник частково розвивав також у байках, що увійшли до збірки “Байки Харківські”. Більшість байок складається з двох частин: фабули – основної частини – і “сили”, тобто моралі.

Пізніше, на початку XIX століття, цей літературний жанр набуде великого поширення в українській літературі. У байках Г. Сковорода закликає людей до розумного життя, чесності, скромності – рис, що притаманні трудовому народу, засуджує паразитизм, зазнайство. Твори письменника пройняті сатирою і тонким гумором, насичені елементами народнопоетичної творчості, зокрема прислів’ями та приказками, які посилюють їхній ідейний зміст, роблять влучнішими. Письменник майстерно і з тактом поєднує народну мудрість із власною оцінкою зображуваного. Фольклорні твори були для байкаря своєрідним орієнтиром при характеристиці зображуваних явищ і подій.

Здебільшого “сила” – це афористично висловлене судження, на ритмічну і синтаксичну організованість якого вплинули прислів’я. Наприклад, у байці “Собаки” “сила” має такий зміст: “Розумний человек знает, что осуждает, а безумный болтает без разбору”. В окремих байках “сила” є синтезом групи споріднених прислів’їв та приказок. У творі “Сова і Дрозд”, після скупого викладу діалогів між птахами, байкар підсумовує: “Лучше у одного розумного и добродушного бьіть в любви и почтении, нежели у тысячи дроздов”. Хоч твори письменника-філософа і не друкувалися за його життя, але вони поширювались у рукописному вигляді.

Образ Сковороди оспіваний у багатьох творах українських поетів, про його життя написано повісті й оповідання.





Філософські ідеї Григорія Сковороди

Categories: Шкільні твори