Сонет ліричний твір твердої строфічної форми, який складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, тобто двох відкритих чи закритих катренів на початку сонета із перехресним римуванням, які розкривають тему сонета, і двох тривіршів, що містять висновок твору. Сонет завжди має чотирнадцять рядків. Решту правил написання сонета поети інколи не дотримуються.
Безліч дискусій викликає генезис сонета. Можливо, він був окремим рядком у провансальській ліриці і входив до складу кансони трубадура. Втім, це лише гіпотеза. Батьківщиною сонета вважають Італію, а точніше – Сицилію. Не випадково й те, що сонет виник на переломі від Середньовіччя до Відродження: перша доба надавала більшого значення ідеї, друга – художній формі.
Сам термін вказує на те, що це “звучаща” поетична форма, а тому особливого значення набуває музичність сонета. На уроці обговорення цієї теми можна продовжити пушкінським “Сонетом” , не дивлячись на те, що їх в доробку поета не так вже й багато, і краще було б говорити про його елегії, поеми, казки та інші літературні шедеври. Учитель або підготовлений учень напам’ять читає сонет: Суворий Дант не зневажав сонета; Петрарка в нім кохання виливав;
Кохався в грі його творець Макбєта; Про сум гірський Камоєнс ним співав. І в наші дні чарує він поета: Вордсворт його за речника обрав,
Змінивши світу марного тенета На хвилювання вільних вод і трав. У горами лямованій Тавриді В його рядки, суворіші від міді, Співець Литви чуття свої вкладав.
У нас іще його не знали діви, Коли для нього Дельвіг забував. Гекзаметра священного мотиви
У сонеті О. Пушкін не просто перерахував видатних сонетистів, а й вказав на витоки цієї поетичної форми, окреслив її досягнення, назвав російського представника Дельвіга. У терцеті, як бачимо, російський поет згадує польського романтика Адама Міцкевича. І Міцкевич, і Вордсворт – сучасники російського поета О. Пушкіна, які багато зробили для розвитку традицій сонета в англійській і польській літературі.
Теоретичне осмислення жанру відбувається приблизно в XVІІ столітті. Нікола Буало в “Поетичному мистецтві” присвятив кілька рядків вихвалянню сонета, правила якого нібитото написані самим Аполлоном:
Дарами Аполлон окривдив їх скупими. До речі, – на біду заохоченим до рими, – Примхливий Бог отой, навчаючи співців, Сонет суворими законами обвів. Удвох катренах там одна пасує міра, І рими дві лише давати має ліра, А далі – шість рядків, щоб вивершить сонет, Розкласти в дві строфи повинен вміть поет. Сваволі жодної не можна тут дозволить: Сонета той не дасть, хто в розмірі сваволить, Бліді до виразних приточує слова ” І двічі вислову однаково вжива.
Красу високу ми у формі цій найдемо: Сонет довершений варт цілої поеми. Тай школа говорить про марних тих писак, Що впоратись із ним не вміють аніяк.
Складність сонетної форми відмічав М. Бахтін: “Сонет – дуже складна форма. Рима в сонеті переплітаєтся, і це зобов’язує, щоб і всі образи і теми також перепліталися. У сонеті не може бути легкості, натяків; він повинен бути дуже тяжким, вилитим з однієї глиби” . В українській поезії сонет з’явився раніше ніж в російській.
У 1610 році вчений і поет Мелетій Смотрицький переклав сонет Ф. Петрарки.
Отже, учням вже багато відомо про сонет, який як поетична форма з’явився в XІІІ столітті в Італії. Вони досить добре обізнані з видатними майстрами цього жанру. Сонети писали великий Данте, неперевершені Петрарка і В. Шекспір.
Адам Міцкевич, про якого ми вели мову на нашому уроці, також захоплювався цією вишуканою поетичною формою і навіть відродив цей жанр у польській літературі.
У циклі “Кримські сонети” митець називає Крим “Сходом в мініатюрах”. Східні образи, лексика і утворюють отой неповторний зміст поетичного стилю “Кримських сонетів”. Цикл є не тільки важливим етапом у розвитку поетичної творчості А. Міцкевича, а й вагомим внеском до скарбниці світової літератури.
З ім’ям польського поета пов’язані реформи вірша, оновлення і збагачення літературної мови і розвиток романтизму. Романтизм, як відомо, – літературний напрям, що виник наприкінці XVІІІ століття в Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XІX століття. Термін “романтизм” упроваджують безпосередньо його перші представники – німецькі романтики.
Поняття романтизму, або романтичного мистецтва, означало сучасну літературу і мистецтво. Саме слово “романтизм” походить від іспанського “романс”, що позначало ліричний жанр, який виник в іспанській літературі в епоху середньовіччя. Згодом “романсом” називають епічний жанр роману.
У XVІІ столітті романтичними називали твори й сюжети, написані романськими, а не класичними мовами. У Британії XVІІІ століття романтичною називали літературу середніх віків та Ренесансу, а пізніше – фантастичне, дивовижне, утаємничене.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Теорія літератури. Поняття про сонет
- Поема “Сон” Т. Шевченка – нищівна суспільно-політична сатира на самодержавство
- Література Давнього Риму у мистецтві наступних культурноісторичних епох
Categories: Твори з літератури