Теоретико-літературні поняття – Творчість українських письменників-емігрантів

V. Творчість українських письменників-емігрантів

Теоретико-літературні поняття

Лірика – поряд з епосом і драмою один з основних літературних родів, у якому життя відображається через передачу почуттів, переживань, думок людини в певних обставинах; під впливом певних подій.

Умовна класифікація за мотивами та основним ідейним спрямуванням:

– громадянська лірика – лірика із соціальною та національною проблематикою, у якій представлено глибоке розуміння поетом сучасного життя і ставлення до нього: суспільно-політична,

патріотична ;

– філософська лірика – лірика, спрямована на філософське осмислення світу ;

– пейзажна лірика – зображення природи, настрій ліричного героя, викликаний її спогляданням, філософськими та медитативними міркуваннями з приводу художнього осмислення світу; характерним є принцип паралелізму, що будується на контрастному зіставленні або гармонійній єдності внутрішнього світу людини з природою ;

– інтимна лірика – поетичні твори, у яких ідеться про сердечні переживання, прояви лідбові ліричного героя тощо ;

– релігійна лірика – поетичне звернення до Бога, вираження релігійних почуттів і переживань ;

– сатирична лірика – викриття, осмислення засобами сатири вад суспільства і людини,

Традиційна жанрова класифікація:

– Гімн – урочистий твір символічно-програмового змісту,

– Сонет – старовинна канонічна форма вірша, складається з чотирнадцяти рядків 5-стопного або 6-стогіного ямба, двох чотиривіршів і двох тривіршів,

– Елегія – вірш, у якому виражені настрої смутку, журби, задуми, меланхолії,

– Ода – хвалебна пісня або вірш про якусь видатну особу чи подію,

– Пісня – невеликий поетичний твір, призначений для співу.

– Епіталама – весільний вірш на честь молодих.

– Епітафія – надмогильний поетичний напис, що вшановував покійного.

– Епіграма – невеликий дотепний вірш з несподівано, граційно завершеною кінцівкою, у якому висміювали певні вади людей чи суспільства.

– Ідилія – невеликий віршовий твір, у якому поетизується сільське життя,

– Курйозні вірші – мають незвичайний зовнішній вигляд.

– Лірична поема – великий поетичний твір, у якому розгортається широка панорама почуттів, переживань і думок ліричного героя, з відсутністю епічного сюжету.

– Ліро-епічний твір – такий віршовий художній твір, у якому показуються вчинки персонажів і разом з тим у прямій формі виявляється ставлення автора до цих вчинків. Таким чином, в одному творі поєднуються епічні сюжетно-розповідні елементи і властива ліриці емоційність, віршова форма і ліризм.

Основні ліро-епічні жанри:

– віршований роман ;

– поема;

– ода;

– байка;

– дума;

– історична пісня;

– балада тощо.

Балада – невеликий ліро-епічний твір казково-фантастичного, легендарно-історичного або героїчного змісту з драматично напруженим сюжетом.

Дума – великий ліро-епічний твір переважно героїчного змісту про важливі історичні події, близький до історичних пісень і билин.

Історичні пісні – це народні ліро-епічні твори про важливі історичні події та конкретних історичних осіб.

Художній образ – це узагальнена картина людського життя і навколишнього світу, утілена в індивідуальну мистецьку форму творчою уявою письменника.

Ліричний герой – особа, думки і почуття якої виражаються в ліриці.

Ліричні вірші пишуть переважно від першої особи, часто ототожнюють ліричного героя і автора, хоч їх слід відрізняти. Ліричний вірш не можна розглядати тільки як частку реальної біографії поета. Лірика – це розповідь “про свій час і про себе”, створюючи яку автор відбирає найбільш істотне і загальнозначне в житті і типізує його за допомогою художнього вимислу.

Системи віршування

Кількісні: в основу творення ритму покладена кількість часу, яка витрачається на вимову ритмічних одиниць, мелодійність.

– Античний вірш.

– Фольклорний вірш:

– пісенний – тісний зв’язок тексту і мелодики, усі куплети подібні за будовою, крім граматичних наголосів, мають місце ритмічні;

– речитативний не має поділу на куплети, рядки різні за кількістю складів, виконуються речитативом.

Якісні наголосів):

– силабічна з вільним розташуванням наголосів усередині рядка, парним римуванням, наявністю цезури);

– тонічна ;

– силабо-тонічна.

В усіх системах віршування основною ритмічною одиницею є віршований рядок.

Ритмомелодика вірша

Елементи ритмотворення силабо-тонічного вірша:

– наголос;

– стопа;

– розмір;

– пауза;

– рима;

– способи римування;

– строфа.

Наголос.

Стопа – поєднання наголошених і ненаголошених складів, які повторюються в рядку.

Двоскладова:

– хорей – з наголосом на першому складі:

Вічний революцьйонер.

Дух, що тіло рве до бою,

Рве за поступ, щастя й волю…

– ямб – з наголосом на другому складі:

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива…

– пірихій – службова двоскладова стопа з обома ненаголошеними складами;

– спондей – службова двоскладова стопа з обома наголошеними складами;

Трискладова:

– дактиль – з наголосом на першому складі:

3 раннього ранку до пізньої ніченьки

Голкою денно верти…

– амфібрахій – з наголосом на другому складі:

Любіть Україну, як сонце, любіть, .

Як вітер, і трави, і води…

В годину щасливу і в радості мить,

Любіть у годину негоди!

.

– анапест – з наголосом на третьому складі:

Наша ціль – людське щастя і воля.

Розум владний без віри основ…

.

– бакхій – службова трискладова стопа з трьома ненаголошеними складами.

Розмір :

Наприклад, двостопний хорей

– тристопний ямб

– чотиристопний дактиль

– п’ятистопний амфібрахій

– шестистопний… анапест

Страшні слова, коли вони мовчать,

Коли вони зненацька причаїлись,

Коли не знаєш, з чого їх почать,

Бо всі слова були уже чиїмись.

Вид стопи – ямб з пірихієм; віршовий розмір – п’ятистопний ямб.

Пауза – зупинка голосу, коротка перерва під час читання, яка є словорозділом у тексті.

У сполученні з відповідною інтонацією:

– розповідна;

– оклична;

– питальна;

– змістова;

– логічно-інтонаційна;

– ритмічна.

Рима – співзвучність закінчень у суміжних та близько розташованих словах у рядках. Розглядається з останнього наголошеного звука:

1) проста

Складна словами)

2) точна приблизна

3) за місцем наголосів у словах, що римуються:

– чоловіча

– жіноча

– дактилічна

4) внутрішнє римування – надає поезії більшої мелодійності: “Там тополі у полі на волі…”

Римування – це особливість розташування рим у віршованому творі, інтервал між ними.

Способи римування:

– суміжне – римування у строфі першого рядка з другим, третього з четвертим,

В Путивлі-граді вранці-рано

Співає, плаче Ярославна,

Як та зозуленька кує,

Словами жалю додає.

– перехресне ;

Ще молитесь, далекий брате,

Серед Звенигородських піль.

Ще не стомились карбувати

В коштовних ямбах вічний біль…

– кільцеве : перший рядок римується з четвертим, а другий – з третім ;

Мов скарб старий – цей місяць-білозір,

Мов сни старі – ці хмари білопінні.

І бачу я: в тривожному тремтінні

Поганська ніч лягла на чорний бір.

Білий вірш – вірш, у якому відсутнє римування, але зберігається чіткий ритм.

Мені зоря сіяла нині вранці,

Устромлена в вікно. І благодать –

Така ясна лягла мені на душу

Сумиренну, що я збагнув нарешті:

Ота зоря – то тільки скалок болю,

Що вічністю протятий, мов огнем…

Строфа – найбільша ритмічна одиниця віршованого твору, група віршованих рядків, об’єднаних однією думкою, інтонацією та порядком римування.

Поетичні твори:

– строфічні ;

– астрофічні.

Строфи:

І. Звичайні строфи:

– 1 моностих :

Тиша – це мова, якою говорить до людини Бог.

– 2 дистих – дворядкова строфа із суміжним римуванням

Повій, вітре, на Вкраїну,

Де покинув я дівчину.

– 3 терцет – трирядкова строфа, об’єднана однією римою

Сам лицемірствує з собою,

Хто людським серцем і журбою

Турбується з сам о хвальбо ю.

– 4 катрен – чотирирядкова строфа з різними способами римування

О, принесіть як не надію,

То крихту рідної землі:

Я притулю до уст її

І так застигну, так замлію.

– 5 пентина – п’ятирядкова

– 6 секстета – шестирядкова

– 7 септима – семирядкова

– 8 октаверс – восьмирядкова

– 9 нонаверс – дев’ятирядкові

– 10 дециверса – десятирядкова

II. Романські

– Терцина – трирядкова строфа п’ятистопного ямба з римуванням аба, у наступній строфі – бвб і т. д.

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу,

Від сорому яких нащадків пізних

Палитиме, заснути я не можу,

– Секстина – шестирядкова строфа п’яти – або шестистопного ямба з римуванням абаавв.

– Октава – восьмирядкова строфа з п’яти – або шестистопного ямба з перехресним у шести рядках і суміжним у двох останніх римуванням: абабабвв.

– Тріолет – восьмирядкова строфа, у якій повторюються рядки – перший у четвертому та восьмому, другий – у сьомому або перший у четвертому і сьомому, а другий – у восьмому.

– Рондель – тринадцятирядкова строфа на дві рими, у якій тричі повторюється перший рядок і двічі – другий.

– Сонет – чотирнадцятирядкова строфа п’яти – або шестистопного ямба, що складається з двох чотиривіршів і двох тривіршів з римуванням: абабаб абввдеед.

III. Східні.

1) Японські

– танка – п’ятирядкова неримована строфа, що складається з п’яти – та семискла – дових рядків ;

– гайку – трирядкова неримована строфа, що постала на основі першої півстрофи танка.

Синя волошка,

Суперниця пірамід,

У вічнім смутку.

Стильові прикмети японських строф:

– естетизм

– суб’єктивний ліризм

– філософське споглядання картин природи

2) Персько-арабські

– рубаї – чотиривірш, що має закінчену, переважно філософську думку, підкреслену в останньому рядку, і римування ааба. , твори М. Ореста).

Верлібр – не має строфічної будови, рими, поетичного розміру, а ритм у ньому досягається лише наспівною інтонацією

Довільний вірш – вірш, написаний силабо-тонічним розміром, що складається з різностопних рядків, розміщених довільно.

Вітер.

Не вітер – буря!

Трощить, ламає, з землі вириває…

За чорними хмарами

,

За чорними хмарами мільйон мільйонів мускулястих рук…

Синтаксичні фігури

Синтаксичні фігури – своєрідна синтаксична побудова фраз для посилення виразності й емоційності мови та уникнення одноманітності.

– Інверсія – незвичайна розстановка слів у реченні для того, щоб найбільш значуще слово особливо підкреслити, звернути на нього увагу або увиразнити ритмізованість фрази.

Полюбила чорнобрива

Козака дівчина.

– Еліпса – пропуск у реченні слова чи словосполучення, яке легко поновлюється з контексту в уяві через зв’язані з ним сусідні слова:

“Аж небо блакитне широкими б’є”

Риторичні фігури:

– Патетичне запитання – виражає якісь емоції, відповідь випливає уже з нього самого, не потребує окремого вираження.

Хто вам сказав, що я слабка,

Що я корюся долі?

– Патетичне звертання – звертання до неживих предметів, як до живих, або до відсутніх осіб, як до присутніх.

О рідне слово, хто без тебе я?

– Патетичний оклик – вислів почуття у коротких, емоційно-перенасичених словах.

Докучило! Нема мені Вітчизни!

– Патетичне ствердження – особливе підкреслення незаперечності сказаного мовцем.

Так! Я буду крізь сльози сміятись…

– Патетичне заперечення – зосередження уваги читача на певній думці через пояснення її у формі заперечення або застереження можливого іншого погляду.

Ні, я хочу крізь сльози сміятись…

Анафора – повторення на початку віршованих рядків, строф або речень чи розділів однакових слів чи синтаксичних конструкцій.

Ні попівськії тортури,

Ні тюремні царські мури…

Епіфора – повторення однакових слів чи синтаксичних конструкцій у кінці віршованих рядків, строф чи речень, розділів.

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої – одні.

Симплока – поєднання анафори з епіфорою.

Чи я в лузі не калина була?

Чи я в лузі не червона була?

Кільце – повторення однакових слів чи синтаксичних конструкцій на початку і в кінці твору або його частини.

Нічка тиха і темна була.

Я стояла, мій друже, з тобою;

Я дивилась на тебе з журбою,

Нічка тиха і темна була…

Антитеза – особливо підкреслене протиставлення протилежних життєвих явищ, понять, думок:

“Усі ми в золоті і голі”

Асиндетон – навмисне пропускання сполучників між однорідними членами з метою відтворення швидкого руху, раптової зміни в явищах.

Зійшлись, побрались, поєднались,

Помолоділи, підросли.

Полісендитон – нагромадження у фразі чи строфі великої кількості сполучників з метою уповільнення розповіді, посилення наспівності, підкреслення роздумів мовця.

Рідна мати моя, ти ночей недоспала

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

Паралелізм – паралельне зображення двох і більше явищ із різних сфер життя ; на відміну від порівняння у паралелізмі змальовувані картини пов’язуються між собою не тільки синтаксично, а й логічно.

При потоці явір,

Явір зелененький,

А у вдови хлопець,

Хлопець молоденький.

Повтор – повторення однакових слів чи виразів, віршованих рядків чи строф у творі з метою звернення на них особливої уваги читачів, підкреслення мелодійності, ритмічності.

Роде наш красний,

Роде наш прекрасний…

Фонічні засоби

– Евфонія – сукупність звукових явищ, що роблять мову милозвучною, мелодійною.

– Асонанс – зумисно надмірне повторення голосних звуків з метою посилення милозвучності мови.

Ти вчиш любити все, що перемінне

І що незмінне, як незмінний світ…

– Алітерація – зумисне надмірне повторення однакових приголосних звуків з метою створення звукового образу зображуваного або посилення інтонаційної виразності мови. ‘

Сипле, стеле сад самотній

Сірий смуток – срібний сніг…

– Какофонія – немилозвучне поєднання звуків мови; навмисне використовується письменниками з метою посилення гумористичного забарвлення творів.

Карл у Клари вкрав корали…

– Звуконаслідування – імітація засобами мови різних позамовних звукових явищ з метою створити звуковий образ зображуваного.

Пряме звуконаслідування:

“І все отак зозуля: ку-ку!”;

Непряме :

“дзвін гуде іздалеку”

– Паронімія – гра близьких за звучанням слів, коли випадкова схожість звуку використовується для створення нового смислового зв’язку.





Теоретико-літературні поняття – Творчість українських письменників-емігрантів

Categories: Твори на різні теми