Причини особистої драми Мартина Борулі

П’єса “Мартин Боруля” Івана Карпенка-Карого часто стає предметом літературного аналізу, адже її глибинний зміст та стилістичні особливості викликають цікавість. Образ головного персонажа – Мартина Борулі – не однозначний: над ним сміються, осуджують, але зрозумівши – співчувають його особистій драмі. Що ж драматичного у житті героя?

Він досить заможний селянин, має родину, члени якої його поважають та підтримують. Отже, є і достаток, і люблячі люди. Але одне не дає йому спокою – те, що він простого, “мужицького” роду. Та ще й деякі гонористі паничі підливають масло у вогонь, демонструючи вищість свого походження. Твір починається з того, що Мартин Боруля планує подати апеляцію на компромісне рішення суду щодо конфлікту зі шляхтичем Красовським, який обізвав його бидлом, а сина Степана – телям. І привід для подальшої боротьби знайшовся – документ, в якому говориться, що рід Боруля може претендувати на дворянство.

Герой вирішує будь-що добитися благородного статусу, адже тоді вже ніхто не посміє назвати його бидлом, бо він буде справжнім дворянином. Образ Мартина Борулі не просто так виник в уяві письменника. Батько Карпенка-Карого переживав подібну особисту драму, він також домагався відновлення втраченого колись дворянства.

Герой і прототип однаково не отримують бажаного через бюрократичну неточність. Можливо, те, що образ Мартина Борулі автор багато в чому писав з рідної людини, обумовило особливу емоційність опису героя, гіперболізовану драматичність діалогів. Згадаємо, як переймається Боруля через завдану образу, як пишається можливістю стати дворянином.

В цей час нібито все життя героя підкорюється одній всепоглинаючій ідеї. Боруля старається стати гідним дворянства. Він примушує себе подовгу спати, що є, на його думку, звичним для шляхтичів; не дозволяє дітям братися до “чорної” роботи; намовляє дружину вчитися заварювати чай та кофій. Але такий “панський” спосіб життя абсолютно не підходить простому душею герою та його родині.

Вони звикли до чесної праці, а лінь та апатія дворян їм не властива. І це насправді є їхніми перевагами. Але у той час панівним класом залишалося дворянство, тому навіть його недоліки вважалися “шляхетними” звичками. Тому Мартин Боруля готовий був знехтувати своє природою та перебудувати життя на дворянський лад. Та виходило в нього це надзвичайно кумедно.

Можливо, драма героя навіть не у тому, що його хтось обізвав “бидлом” через відсутність статусу, а у тому, що він сам себе почував таким. Почуття власної неповноцінності заважало щасливо жити. Він мав хороше життя, але прагнув кращого. Та як відомо – “краще є ворогом хорошого”. І це яскраво видно у фіналі твору, коли через однісіньку помилку у прізвищі всі старання домогтися дворянства зводяться нанівець. Герой у розпачі, адже стільки затрачено сил, грошей.

Він навіть готовий був пожертвувати особистим щастям доньки. І все заради чого? Заради примарного статусу. На щастя, Мартин Боруля все ж зрозуміє свою помилку – що ніякий папірець не звеличить людину, а тільки вона сама своїми гідними вчинками.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5,00 out of 5)

Причини особистої драми Мартина Борулі

Categories: Шкільні твори