Іван Карпенко-Карий. “Мартин Боруля”

“Сцена – мій кумир, театр – священний храм для мене!” Справжнє прізвище – Іван Карпович Тобілевич. Один із засновників театру корифеїв. Народився 29 вересня 1845 року в селі Арсенівці на Кіровоградщині. Помер 15 вересня 1907 року в Берліні.

Похований у селищі Карлюжине, неподалік від хутора Надія. Іван Франко писав: ” …Він був одним з батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література”. Основні твори: “Бурлака”, “Наймичка”, “Мартин Боруля”,

“Розумний і дурень”, “Сто тисяч”, “Хазяїн”, “Житейське море”, “Сава Чалий”, “Чумаки”, “Безталанна”

“Мартин Боруля” Літературний рід: драма. Жанр: трагікомедія. Тема: дворянство як найсокровенніша мрія. Основні ідеї: викриття хабарництва в судочинстві, засудження відмови від особистіших цінностей заради станової приналежності.

Сюжет. В основу сюжету твору покладено невигадану анекдотичну історію гонитви селянина за дворянством і втрати надії на нього через прикрий недогляд, допущений писарем у минулі часи -. розбіжність в одній-єдиній літері прізвища. Драматург узяв родинну подію, коли батько Карпо Адамович намагався довести своє дворянство, щоб вивести принаймні дітей із селянського стану за походженням у стан панський.

Та всі старання пропали марно. У документах його прізвище фігурувало в двох різновидах: Тебілевич і Тобілевич. Іван Карпенко-Карий добре пам’ятав, що довелося пережити батькові після офіційної відмови йому в дворянському званні. Старий, як і головний герой драми “Мартин Боруля”, мало не помер від образи. Композиція: комедія в 5-ти діях – так визначив жанр твору автор. Події відбуваються протягом кількох тижнів.

Драму було надруковано у львівському журналі “Зоря” у 1891 році. Роль Мартина Борулі блискуче грав Марко Кропивницький.

Короткий опис твору “Мартин Боруля”

Події у драмі відбуваються в середині XІX століття у родині багатого орендатора землі. Дійові особи: багатий селянин Мартин Боруля, його дружина Палажка, діти: Марися й Степан; багатий шляхтич Гервасій Гуляницький та його син Микола; реєстратор з ратуші Націєвеький; повірений Трандалєв; наймити Омелько й Трохим. Дія І Мартин Боруля збирається подати позов на шляхтича Красовського, який назвав його “бидлом”.

Впевненості у виграші справи йому додає документ Дворянського зібрання про приналежність до дворянського роду. За справу береться повірений Трандалєв, з монологу якого дізнаємося про те, що він веде “діло Борулі протй Красовського, а діло Красовського – проти Борулі”. Мартин хоче видати заміж дочку за чиновника Націєвського і просить сина привезти губернського секретаря в гості. Батько дорікає Марисі за “мужичу вимову”, змушує говорити “папінька, мамінька”. Марися любить Миколу, вони хочуть повідомити батьків про весілля.

У комічному плані передається підготовка Омелька до поїздки в місто із Степаном, якого слід називати паничем. Дія ІІ. Гервасій Гуляницький завадить розмову про весілля свого сина Миколи з дочкою Борулі Марисею. Боруля відмовляє, посилаючись на те, що дочка його дворянка.

Палажка радіє, що матиме такого гарного зятя, але Мартин переконує дружину, що не сьогодні-завтра їх утвердять у дворянстві, тому Марися вийде заміж за секретаря – іпя – реєстратора. Палажка погоджується з ним і збирається розпитати про всі звичаї та порядки дворянські. З міста повертається Омелько, у якого украли свитку, чоботи і прекрасних хазяйських коней. Мартин з гіркотою промовляє: “А синок…синок!..

Я тут із шкури вилазю, щоб його в люде вивести, а він там п’янствує…” Дія ІІІ. Мартин обурений документом про те, щоб його вивезти з маєтку Красовського. Мріє про той час, коли дочку “пристроїть” і заживе по-дворянськи: собак розведе, буде їздити на полювання, у карти грати. Посилає Омелька на дорогу, щоб той завчасно попередив про приїзд жениха.

Микола розповідає Марисі про сварку батьків, про те, що Гуляницький наказує сватати дочку Котовича. Марися в розпачі, вона радить покоритися батькові, але не поспішати із сватанням. Мати не підтримує дочку, бо не хоче сваритися з чоловіком. У цей час приїздить Націєвеький – з гітарою в руках, у шерстяній накидці. Дія ІV.

З розмови Борулиних наймитів дізнаємося, що Мартин купив “якісь бумаги на Красовського, а Красовський заплатив дорожче, і він продав йому бумаги вже на нашого пана”. Націєвеький не приховує, що приїхав одружуватися з розрахунку, і заздалегідь виторгував у майбутнього тестя неабияке придане, про що Мартин Боруля сповіщає Палажці з простодушною наївністю: “500 рублів приданого, весілля на наш кошт, 2 годи доставлять в город топливо і деякі предмети на продовольствіє і хату поставить у городі”. Марися говорить Націєвському, що любить іншого. Це не зупиняє жениха, який вважає, що жінки від нього < дія v.

Боруля, наздогнавши Націєвського, лупцює його. Додому повертається Степан, тому що після скасування земського суду залишається безробітним. Марися розповідає, що Мартин занедужав після звістки про те, що потрібно виселитися з орендованої землі. Крім того, із Сенату надійшла відмова, бо в одному документі написано не “Боруля”, а “Беруля”. На допомогу приходить Гуляницький, який умовляє Борулю відмовитися від дворянства.

Мартин спалює злощасні документи, які гарантували йому дворянство, й вирішує одружити Марисю з Миколою. Думка про дворянство нащадків залишається його найсокровеннішою мрією, тому Боруля звертається до Миколи й Марисі зі словами: “Вчіть дітей своїх, щоб мої онуки були дворянами”



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Іван Карпенко-Карий. “Мартин Боруля”

Categories: Твори з літератури