Історична основа п’єси Карпенко-Карого “Мартин Боруля”

Іван Карпенко-Карий – яскрава зірочка на українському літературному небосхилі. Написана ним у 1886 році п’єса “Мартин Боруля” – значний крок уперед у творчій діяльності. На створення твору автора наштовхнула реальна історія його батька, який прагнув долучитися до дворянства.

Історично достовірним є і той факт, що герой так само, як і батько письменника, не досягнув мети через дрібну бюрократичну помилку. Але не тільки заради показу родинної анекдотичної ситуації писав твір автор, а заради того, щоб продемонструвати іншу, нешляхетну сторону “шляхетної” верстви населення. У той час дворянство вже було здебільшого деградоване, привчене до паразитичного способу життя. І те, що головний герой прагне до них долучитися – одночасно комічно і сумно.

Спроби Мартина Борулі – заможного роботящого селянина – копіювати звички дворянства, такі як: довго спати, полювати в своє задоволення, не дозволяти дітям працювати, пити модний чай чи кофій, – виглядають безглуздо. По-перше, тому що виходить це не природно, по-друге, тому що всі ці звички є насправді недоліками дворянства. Але головний герой “купується” на зовнішню сторону шляхетного життя, не заглиблюючись у суть. П’єса відображає історичні зміни, що мали місце в Україні після скасування кріпацтва.

Селяни дочекалися волі і можливості працювати на власній землі. Ті, хто працював наполегливо, з розумом, і мав достатньо землі – ставали заможними і своїми статками вже не поступалися дворянам. Мартин Боруля – саме такий, він багатий селянин, але йому цього не достатньо, адже через відсутність дворянського статусу ще потерпає від образ таких людей, як Красовський.

Цей зверхній шляхтич демонструє неповагу до Борулі, який нижчий за нього за соціальним статусом. Мартин Боруля в свою чергу не принижує нижчих від себе, хоча радить синові спілкуватися з представниками дворянства, а не простими мужиками. А доньку Марисю герой мріє віддати заміж за шляхетного чиновника, аби вона жила, як справжня панянка. Мартин Боруля одночасно смішний в своєму прагненні долучитися до дворянського кола і зворушливий, адже хоче щоб його дітей не ображали можновладці, а ставилися як до рівних. Дружина та син підтримують батькову ідею, а от донька чинить спротив, адже розуміє безглуздість ситуації.

Тим більше, що через манію дворянства їй не дозволяють одружитися на коханому, який роботящий та добрий, але не благородного походження. На жаль чи на щастя, герою не вдається відновити дворянство. Він це боляче сприймає, але завдячуючи близьким людям, в фіналі твору розуміє, що помилявся. Комедія “Мартин Боруля” відкриває для нас Україну 80-их років ХІХ століття.

В цей час дворяни й досі займають привілейоване становище, не зважаючи на те, що часто селяни мають більші статки. Починаючи з перших вистав, поставлених за цим твором, автор дістав схвальні відгуки від глядачів.





Історична основа п’єси Карпенко-Карого “Мартин Боруля”

Categories: Шкільні твори