Пародія й памфлет у п’єсах Булгакова

Перш ніж розповісти про цій “репліці” автора “Днів Турбиних”, повідаю читачеві про інший досить забутій п’єсі, що вийшла в 1928 році у видавництві “Теакинопечать” і була рекомендована для постановки. П’єсу склали починаючі літератори В. Боголюбов і І. Чекин, називалася вона “Білий дім” і мала два підзаголовки: “Про що вони мовчали” і “Соціальна драма білогвардійців”39. Ніхто цієї п’єси не поставив ні тоді, ні пізніше, але вона залишилася цікавим документом театральної боротьби 20-х років.

Справа в тому, що п’єса мала як би спеціальне призначення: вона давала бій “Турбиним” по всіх аспектах театральної дискусії. Автори намагалися нейтралізувати суспільне й художнє звучання мхатовского спектаклю

В “Білому домі” пародіювався й оспаривался сюжет, характери, спосіб театрального мислення, засобу виразності булгаковської драми. Пародією справа не обмежилася. Співавтори йшли далі: вони брали булгаковську тему й вирішували її так, як треба було б її вирішувати по рецептах мхатовских критиків. “Антитурбіни” успадковували в цьому плані певну традицію, що йде в давню давнину: нагадаємо, що гоголівський “Ревізор” мав ідеологічне виправлення у вигляді “Теперішнього Ревізора” Цицианова, мольеровские комедії породжували п’єси-спростування, про що розказане в булгаковській повісті з явним обліком власного досвіду. Інтерес таких речей – у згущенні норм і подань, порушених оригіналом. Зворотним ходом “Білий дім” дає можливість зрозуміти суть мхатовского спектаклю й булгаковської п’єси в реальному контексті часу

Діючі особи “Білого дому” – ледве переінакшені герої Булгакова. Діють Олексій Зурбин, Ігнатій Щербинский, Ігор з Житомира, Марія – сестра Олексія й навіть Михайло Булгаевский — капітан піхоти. Серед епізодичних осіб увага відразу затримує денщик Федір, по якому так тужили мхатовские критики

Цитуючи булгаковський виступ на диспуті “Дні Турбиних” і “Любов Ярова”, один момент я свідомо опустив. Тепер він знадобиться. “Я представляю дуже коротко дві сцени з денщиком, – фантазував драматург, – одну, написану мною, іншу – Орлинским. У мене вона була б такою: “Василь, постав самовар, – це говорить Олексій Турбін.

Денщик відповідає: “Слушлю, – і денщик пропав протягом всієї п’єси. Орлин-( кому потрібний був інший денщик. Отож я визначаю: гарна людина Олексій Турбін аж ніяк не став би лупити /и-шцика або гнати його в шию – те, що було б цікаво Орлинскому”.

П’єса “Білий дім” починається “за кремовими занавесочками” такою ремаркою: “Олексій виругивает денщика” і кричить: “Потурання не потерплю! Чому не у фрунт? Чому п’яти нарізно й два гудзики розстебнуті?”

Не буду стомлювати читачів докладним переказом інших двох дій. У вільному польоті фантазії співавтори, самі того не зауважуючи, створили дивовижний лубок. Отут Зурбин і Булгаевский, прихопивши казенні гроші, ганебно біжать із поля бою. Отут бабка, зустрічаючи червоних, що невідомо звідки узялися, від власної спідниці відриває шматок для гасла. Отут, що прозрів юнкер, Ігор біжить до перемігшого народу з лементами: “Візьміть мене від них.

Зрадники. Злодії. Я не паразит, повірте.

Я був обманут. обплутаний.” У завершення Чекин і Боголюбов дають ремарку “росте Інтернаціонал”, видимо, їх, “боголюбовско-чекинский”, а не той, котрий “наростає й підсилюється” у фіналі “Днів Турбиних”.

У повісті про Мольере Булгаков розповість про те, що п’єса “Школа дружин” була зустрінута небувалою критикою. Двоє скривджених молодих літераторів, де Вилье й де Візі, склали антимольеровскую п’єсу на його ж сюжет. У цій п’єсі вони зверталися з автором “Тартюфа” “уже зовсім запросто, називаючи його пошляком. мавпою й рогоносцем”. І отут Мольер, по визнанню Булгакова, зробив фатальну помилку: “Забувши, що письменник у жодному разі не повинен вступати в які-небудь друковані суперечки із приводу своїх добутків, Мольер, доведений до остервенения, вирішив напасти на своїх ворогів.

Тому що він володів сценою, те й наніс свій удар зі сцени, склавши й розігравши в червні 1663 року невелику п’єсу “Критика “Школи дружин”.

Із цих суперечок, як запевняє оповідач, Мольер нічого не витяг, крім утоми й дивного стану духу, що через багато років одержало в медицині внуоштельное назва “іпохондрія”. “А на своїх плечах, – мимохіть додає біограф, – він виніс у вічність двох невеликих письменників”.

Із критичних боїв і боїв навколо “Днів Турбиних” Булгаков витяг нервовий розлад, плече, уражене тиком, стало смикатися, підступив страх самітності й острах багатолюдних збіговисьок. А на своїх плечах він, подібно авторові “Тартюфа”, виніс у вічність двох невеликих письменників. Співавтори “Білого дому” проживуть довге благополучне життя, напишуть безліч різноманітних творів і, імовірно, забудуть про те, як в 1928 році, веселячись, спорудили п’єску, що завершила аититурбиновскую кампанію. Автор “Днів Турбиних”, “доведений до остервенения”, відповів памфлетом “Багряний острів”, п’єсою, що не принесла йому ні, слави, ні удачі

Булгаков “володів сценою” і відповів зі сцени. Він запропонував критикам п’єсу на свій сюжет, але розроблений по всім блюмовским правилах. Він наповнив її готовими блоками й кліше, що нагромадилися у вітчизняній драматургії, починаючи з його власних “Синів мулли”. Риси самопародії надавали памфлету ліричний підтекст, несподіваний для подібного роду творів

“Багряний острів” пародійно вбирав у себе естетику “лівого” театру – від “Ричи, Китай!” С. Третьякова в постановці Вс. Мейерхольда до спектаклю “Лево рулячи” Білл-Білоцерківського, поставленого в Малому театрі. Однак памфлет, націлений на театральні проблеми, останніми зовсім не вичерпувався.

Його вістря торкалося таємної суті нової культурної політики, що перетворювала художника в “ілот” і “панегіриста”.

Саме так трактував п’єсу А. Я. Таїров в інтерв’ю журналу “Життя мистецтва”:

“Місцем дії “Багряного острова” є театр. Це – генеральна репетиція п’єси громадянина Жуля Верна в театрі Геннадія Панфіловича з музикою, виверженням вулкана й англійських матросів”.

Це театр у місті Н. з усією його допотопною структурою, з усіма його зашкарублими загальтеатральними й сценічними штампами, що, потрапивши в бурхливий плин революції, нашвидку “пристосувалося” і став за допомогою псу того ж арсеналу образотворчих засобів, ничтоже сумняшеся, ставити на своїй сцені тільки сугубо “ідеологічні” п’єси

Драматург Димогацкий дуже любить Жуля Верна, настільки, що взяв його ім’я своїм псевдонімом і по будь-якому замовленню на тлі своєї улюбленої жюль-верновской “екзотики” пише незвичайно “революційну” п’єсу з буржуями, виверженням вулкана, пригнобленими народностями, інтервенціями, англійськими матросами й проч. і проч.

И директор театру Геннадій Панфілович, і драматург Димогацкий. обоє на кур’єрських, наввипередки “пристосовуються”, обоє повні майже містичного трепету перед третім – “Савою Лукичем”, тому що від нього, від цього “Сави Лукича”, залежить “разрешеньице” або “запре-щеньице”.

Для одержання “разрешеньица” вони готові на все: як завгодно перефасонивать п’єсу, тільки що роздавши ролі, відразу під суфлера влаштовувати генеральну репетицію в гримі й костюмах, тому що “Сава Лукич” у Крим їде. А “Сава Лукич”, бюрократично сприйнявши важливі суспільні функції, увірувавши, як тато римський, у свою непогрішність, вирішує долю Геннадиев Панфиловичей і Димогацких, перекроює разом з ними наспіх п’єси, у бюрократичному осліпленні своєму не відаючи, що разом з ними насаджує огидне міщанське, безпринципне пристосовництво й плодить виродливі штампи псевдореволюційних п’єс, здатних лише опоганити справа революції й зіграти зворотну антигромадську роль, заміняючи справжній пафос і силу революційної природи міщанським солодкуватим сиропом безпомічного й штампованого сурогату”40.

Видно, майбутнього постановника “Оптимістичної трагедії” зачепила за живе булгаковська п’єса, якщо викликала слова такого непідробленого гніву

“Місцем дії “Багряного острова” є театр”. П’єса вибудувана двома темами, що переплітаються: пародією на драматургічні штампи й дослідженням механізму появи цих штампів, що творять “переляканими услужающими” і “панегіристами”, як визначить П. Новицкий у дуже різанням, але місцями незвичайно міткою рецензії на спектакль





Пародія й памфлет у п’єсах Булгакова

Categories: Твори з літератури