Кульбаба

Related posts:

1. “Найбільші чудеса дитинства” “Присвячую цю книгу трав’яним коникам, хрущам, тихому дощеві, замуленій річці…” – так написав у посвяті до своєї повісті “Звук павутинки” Віктор Близнець. На його сторінках автор познайомив нас із хлопчиком Льонею, який живе у Ририщах разом із матір’ю. У цьому сільському кутку немає інших дітей, лише під Кіш живуть сусіди – дід Глипа та стара Сіроха. У кожного з них своя доля… і хоча Льоня не має справжнього друга, він […]...
2. Тополі, тополі Тополя – дерево незвичайне. Коли кажуть про Україну або пишуть про неї, коли співають українських пісень, не буває такого, щоб при цьому не згадувалася тополя. Як береза для Росії, клен для Канади, олива для Греції, так і тополя – для України! Тополі бувають різні: крислаті, широкі, не занадто стрункі й високі, тонкі, витончені… Вони ростуть усюди: у скверах, парках, садах, у лісі, а особливо вражають уздовж доріг! їдеш трасою – […]...
3. Одного разу увечері Одного разу увечері до нас у квартиру подзвонили. Я кинувся до дверей, а за мною кіт Маркіз. У дверях стояла тітка Валя, мамина сестра, – вона приїхала до нас у гості з Полтави. Мама відразу заклопоталася на кухні, щоб пригостити гостю. Тато став розпитувати тітку Валю про новини, а я сів з ногами в крісло, на руки до мене стрибнув Маркіз. “І для чого ви кота в квартирі тримаєте? – […]...
4. Папуга Гоша Я познайомився з ним у будинку наших знайомих: тітки Ірини і її дочки Іри, моєї однолітки. Коли ми з мамою прийшли до них у гості, привіталися і з передпокою попрямували до кімнати, ми раптом почули: “Навіщо прийшли? Подарунки принесли?” Я не відразу зміркував, хто це не занадто ввічливий. Тітка Ірина та Іра стояли поруч із нами, а запитував хтось начебто зверху неголосним, але дивно знайомим голосом. Пізніше мені пояснили, що […]...
5. Добре жіноче серце Я вважав, що всі дівчата – вередливі та пихаті. Тепер моя думка щодо них змінилася. А сталося іде так. До свята 8 Березня хлопчики нашого класу вирішили поставити сценку, щоб було цікавіше вітати дівчат. Дісталась невеличка роль і мені. Я дуже старався, але, мабуть, у мене нічого не виходило, бо наш “неформальний лідер” Павло відсторонив мене від участі у виставі. Лише мене. Зробилося якось дуже боляче. Настрій украй погіршився, коли, […]...
6. Якби я повів себе зустрівшись з ангелом Тихим зимовим вечером я поверталась Настрій був поганий. Я посварилась з кращою подругою через якусь дрібницю. Хотілось швидше повернутись додому і поплакатись в подушку. Тут коло свого будинку я побачила зовсім незвичайного юнака. Він весь ніби світився. Я вже думала заходити, але він окликнув мене. Я обернулась. Звідки цей юнак знає як мене знати? Він підійшов до мене і обняв. Мені стало так легко на душі, відразу ж захотілось подзвонити […]...
7. Прапор моєї країни У світі так улаштовано, що кожна країна має свій прапор, свій герб і свій гімн. У моєї країни прапор жовто-блакитний. Мені здається, що це дуже красиво й скромно. Може, я так вважаю, тому що це мої улюблені кольори. Я люблю жовтий колір за те, що це колір сонця, кульбаби, соняшника. Жовтий колір полів, коли на них виростає пшениця. Жовтий і чистий пісок на пляжі. І взагалі все яскраве, мені здається, […]...
8. Хом’ячок Семен Семенович Якось я з батьками заїхав у магазин “Природа”. Перше, що мені сподобалось, – це хом’ячки, і вже через кілька хвилин один був у мене в руках – маленьке безпомічне звірятко з чорненькими, як намистинки, оченятами пісочного кольору. Відразу ми йому придбали хатинку. Вона була зроблена з пластмаси, а зверху зеленого кольору кришка. Коли я посадив туди хомку, то зрозумів, що йому в хатинці потрібні, як і людині, повсякденні речі. Довелось […]...
9. Матренин будинок характеристика образа Оповідача Оповідач – автобіографічний персонаж. Матрена називає його Игнатьичем. Відбувши посилання в “курній, гарячій пустелі”, він реабілітований в 1956 р. і побажав жити в селі де-небудь у середній смузі Росії. Виявившись у Тальнове, він оселився в Матрени, викладав математикові вшколе. Табірне минуле проступає у всіх його вчинках і бажаннях: піти від сторонніх очей, від будь-якого втручання у своє життя. І. болісно переживає випадок, коли Матрена випадково надягла його тілогрійку, не виносить […]...
10. Цікавий випадок Коли мені виповнилося чотири роки, тітка подарувала мені малюсіньке жовте курчатко. Я міцно пригорнула цю чарівну пухнасту істоту до себе і з цієї хвилини майже не розставалася зі своїм подарунком. У дитсадок я не ходила, жила в будинку з великим двором і садом, тому мені легко було майже не випускати курча з рук. Я носила його в кишені свого фартуха, відпускала ненадовго на травичку, загородивши з усіх боків той шматочок […]...
11. Одного разу на контрольній Математика дається мені важко. Тато сміється і каже, що це в нас спадкоємне. Проте він став інженером, тому що був старанним. Я намагався сам вирішувати задачі, але марно, та й списував собі у сусіда по парті Петрика. Перед уроками я брав у нього зошит з алгебри або геометрії, йшов до підвіконня в коридорі і списував домашню роботу. На контрольній я зрозумів, що половину завдань не виконаю. Учителька попередила нас, що […]...
12. А. Суркову Симонова К. М Ти пам’ятаєш, Алеша, дороги Смоленщини, Як ішли нескінченні, злі дощі, Як кринки несли нам втомлені жінки, Пригорнувши, як дітей, від дощу їх до грудей, Як сльози вони витирали украдкою, Як вслід нам шепотіли: – Господь вас урятуй! – И знову себе називали солдатками, Як встарь повелося на великій Русі. Слізьми обмірюваний частіше, ніж верстами, Ішов тракт, на пагорках ховаючись із очей: Села, села, села зі цвинтарями, Начебто на них вся […]...
13. Мої шкільні друзі У школі я спілкуюся з багатьма дітьми. У нас дуже дружний клас. Ми часто збираємося в кого-небудь із нас вдома, іноді ходимо на дискотеки або в кіно. Але справжніх друзів у мене тільки двоє. Вірніше, це друг і подруга – мої однокласники Денис і Саша. Дениса я знаю вже давно. Ми з ним ще з дитячого садка дружили. А Саша прийшла до нас у шостому класі. Вона виявилася товариською і […]...
14. Пам’ятники тваринам – Ти бачив коли-небудь лося, зробленого з бронзи, натуральних розмірів? – Живого бачив, а бронзового – ні. Це дуже велика тварина, зі здоровими розложистими рогами. Важить понад півтори тонни. Уявляю, скільки бронзи тре­ба, щоб відлити такого велетня! – І все ж таки така скульптура існує. Я бачив її цим літом у Виборзі, де ми були з батьками. – І де ж установлена така незвичайна скульптура сохатого? – У центрі парку. […]...
15. Весняні турботи комах 6 КЛАС НЕЛІТЕРАТУРНІ ТЕМИ Весняні турботи комах Коли я була маленькою, то вважала, що такі красиві і запашні квіти створені для людей. Та мама пояснила мені, що яскраві фарби, аромат квітам потрібні для того, щоб привабити комах, які запилюють рослини і п’ють їхній сік – нектар. Якось на прогулянці я зірвала жовту квітку кульбаби і понюхала її. Мама, побачивши мене, засміялася, адже мій ніс перетворився на жовту, цяточку. Виявилося, що […]...
16. Шлях до мого серця Сьогодні я починаю мій щоденник, а враження після зустрічі з Миколою Петровичем звичайні: це простий російський дворянин, що щиро любить і почитає свого сина. Він додержується старих поглядів, так що не викликає у мене великого інтересу. А от Павло Петрович – це втілення старих поглядів і звичок. Адже через таких людей світ руйнується, він же не дає розвиватися суспільству! У нього в голові просто не укладається, що глава держави – […]...
17. Шлях до мого серця, або Щоденник Євгенія Базарові Учнівський твір По романі “Батьки й діти” І. С. Тургенєва. Сьогодні я починаю мій щоденник, а враження після зустрічі з Миколою Петровичем самі звичайні: це простий росіянин дворянин, що щиро любить і почитає свого сина. Він дотримується старих поглядів, так що не представляє для мене великого інтересу. А от Павло Петрович – це втілення старих поглядів і звичок. Так адже через таких людей мир валить, він же не дає розвиватися […]...
18. Мій батько Я дуже люблю свого батька. Зовні він здається звичайним. Батько високий на зріст, у нього сині очі, темне волосся, прямий ніс. У дитинстві та юнацтві батько займався легкою атлетикою, тому у нього красива спортивна статура, він сильний, дужий, витривалий, спритний. Я люблю, коли ми разом із ним влаштовуємо різні спортивні змагання. У цей час мені здається, що поруч зі мною не батько, а мій старший товариш. У синіх очах батька […]...
19. З любов’ю до матусі Я хочу написати про любов. Про любов особливу, яка у кожної людини, наче життя, єдина і неповторна. Вона жила в мені ще до моєї появи на світ, тому що її у мене, ще ненароджену, вливала моя мама. Ця любов допомогла мені народити ся, тому що на мене мама чекала. Вона росла в мені і разом зі мною, тому що поруч була мама, і їй я дарувала цю любов. Та чим […]...
20. Шкільна бібліотека Шкільна бібліотека Я тихенько відчиняю двері та відразу ж потрапляю у справжнє “книжкове місто” з вулицями та площами, палацами й будинками. Це наша шкільна бібліотека. Є тут і свої мешканці – звичайні книги. Вони живуть на своїх полицях, кожна на певному місці, й чекають читачів. Тихо в бібліотеці, мовчать книжки, про щось розмірковують. Але я знаю: як тільки візьмеш книжку в руки, відкриєш першу сторінку – і почне вона розповідати. […]...
21. Щоденник Євгенія Базарова Учнівський твір по роману “Батьки й діти” І. С. Тургенєва. Сьогодні я починаю мій щоденник, а враження після зустрічі з Миколою Петровичем самі звичайні: це простий росіянин дворянин, що щиро любить і почитає свого сина. Він дотримується старих поглядів, так що не представляє для мене великого інтересу. А от Павло Петрович – це втілення старих поглядів і звичок. Так адже через таких людей мир валить, він же не дає розвиватися […]...
22. Що прикрашає людину? У нашому класі з’явився новенький. Звати його Микита. Поки він не знайшов собі в класі друга. Він придивлявся до нас, а ми – до нього. Одного разу Микита приніс до класу вербові гілочки і поставив їх у банку з водою. З усього було видно, що вони стояли в нього вдома: на гілочках подекуди вже з’явилися зелені листочки. “Ой, як красиво! – зраділи дівчатка. – Начебто весна прийшла”. “Це тобі вчителька […]...
23. Хто з видатних людей є для мене взірцем Людина стає великою тоді, коли вона ліпше за інших розуміє потреби свого часу й намагається докласти максимум зусиль для плідної роботи. Але часто ця велич помітна на відстані років, можливо, навіть епох. А сучасники, які близько знали цю людину, часом навіть не усвідомлювали цього, як писав Шевченко: “їм байдуже – панам жито сіють”. Але народ ніколи довго не може жити в розлуці з істиною. Він нікому не дозволить зловживати його […]...
24. Мурка. Твір-опис тварини Одного разу, йдучи до школи, я помітив маленьке кошеня. Воно сиділо під горожею і мало досить кумедний вигляд. Це кошеня мені сподобалося, і я його взяв із собою. У школі весь клас зацікавлено дивився на мою знахідку. Дівчатка почали його годувати. Вони давали йому сир, ковбасу та хліб зі свого сніданку. Кошеня охоче їло ковбасу та сир, але з хліба тільки злизувало масло. На уроках вчителі мене лаяли, казали, що […]...
25. Наш шкільний двір Мені сниться літо… Ранком мене будить сурма, як у таборі. Це вже наяву. Я прокидаюся, готовий вискочити з намету на траву, а бачу над собою високу стелю, а ліворуч і праворуч – красиві шпалери. Крізь відчинені двері видно рояль. Заради нього я і приїхав сюди з маленького селища під Донецьком. Зарядка, сніданок – і в двір: хоч трохи подихати свіжим повітрям перед жарким довгим днем. Хоча яке тут повітря? Через […]...
26. Казкова новорічна ніч …Мені три роки. Я намагаюся приборкати свій триколісний велосипед, але він чомусь не дуже мене слухається. Та мені все одно весело, бо мама й тато поруч, вони посміхаються, і я не просто сміюся, я заливаюся сміхом, мені так просторо й затишно. …Мені чотири роки. Тата чомусь немає. Мені хочеться плакати. Мама поруч зі мною, але в неї засмучені очі. Мені невесело. …Мені п’ять років. Тата все ще чомусь немає. І […]...
27. Друзі У нашого сусіда дідуся Миколи є чудовий песик. Невеличкий, кудлатий, з хвостом-бубликом і кмітливими карими очима. Дідусь зве його Дружком. Вони справжні друзі. Завжди разом. Дружок такий розумний собака – всіх у нашому дворі знає, ніколи на своїх не гавкає. Одного разу жінка дідуся Миколи поїхала до онуків, вони в іншому місті живуть. І треба ж дідусеві саме на той час захворіти! Ще й як захворіти – встати з ліжка […]...
28. Я вибираю професію Професію я ще не вибрала. Поки що не кваплюся – усе-таки три роки навчання в школі попереду. Але батьки вважають, що час мені вже задуматися про своє майбутнє. І я іноді задумуюся… Ще рік тому я марила про кар’єру тенісистки. Я обожнювала цю гру. Обожнюю і зараз. Але якось само собою так сталося, що я зрозуміла – Мартини Хингіс з мене не вийде. Адже одна справа – ходити на тренування […]...
29. Ввічливі слова Чи замислювались ви над тим, яку роль у вашому житті відіграють ввічливі слова? Я – так. І ось що виявилося. Якщо до людини звертаються гречно, вона і сама буде гречною з тобою. Су­діть самі. У нас у класі є один хлопчик. Він увесь час говорить грубі слова. Не знаю, чому. Можливо, його батьки так розмовляють. Тоді мені шкода його. Мої батьки ніколи не вживають у розмові грубих слів. Коротше кажучи, […]...
30. Заглянь у природу Кожного ранку я вибігаю до сусіднього парку на ранкову розминку. Здається, я знаю тут кожний куточок, кожне деревце й кущик, та щодня природа відкриває і дарує мені щось нове, прекрасне й незнане до цього. Більш за все я люблю парк, що струшує з себе сон, ранньою весною. Все готове вибухнути новим життям, все давно прокинулося від зимового сну. Тепла, треба лише трішечки тепла! Як же давно не розвіюється хмарне небо, […]...
31. Каштани в нашому дворі Я живу у великому місті, але в невеликому будинку, із садом у дворі. Правда, в нашому саду лише одна яблуня, два вишневих дерева, на трьох недавно з’явилися сливи й ще тільки набирає сил юний горіх. Зате просто перед вікнами піднімаються два величезні каштани. Батьки кажуть, що їм понад 90 років. Колись, до війни, їх було три. Але в один, середній з ряду, потрапив осколок снаряда, однак він утримався, не впав, […]...
32. Чому потрібно берегти книгу? Книга – це чудо цивілізації. Життя без книги уявити собі неможливо. Хоча, на жаль, є люди, які так не вважають. Але не про них мова – їх мені просто шкода. Отже: книга в моїх руках відкриває мені захоплюючий невідомий світ, що розповідає про щось неймовірне або, навпаки, звичайне, близьке мені й від того цікаве. Я читаю, перегортаю її, повертаюся до прочитаних сторінок і ніколи не заглядаю в кінець. І книга […]...
33. Оповідання про мого друга Усім відома прислів’я: “Друг пізнається в лиху”. Я чув її багато разів, але не думав, що колись зрозумію по-справжньому. У мене є друг Олег. Йому чотирнадцять років. Він звичайний худий підліток з короткою стрижкою. Примітні в нього тільки ока: вони дуже незвичайні, як у кішки мигдалеподібні й зелені кольори. Коли я дивлюся на Олега, мені здається, що він хитрувато прищулюється, начебто хоче пожартувати або поставити незвичайне питання, щоб усе зрозуміти […]...
34. Кому я довірю потаємні думки Мабуть, у кожної людини є проблема: кому довірити свої потаємні думки? З ким поділитися і найбільшою радістю, і найбільшою тугою, порадитися щодо найскладніших запитань, на які самотужки не можеш знайти відповіді? Мені дуже пощастило, що поруч є такі люди. Насамперед це, звичайно, головна людина в моєму житті – мама. Я можу розповісти їй геть усе, довіритися в усьому. Адже мама – це мій найвірніший друг, вона ніколи не зрадить і […]...
35. Фразеологізми на літеру O Один тому час, що батько в плахті. Про те, що ніколи не повториться, буває один раз у житті. …Повідчиняй мені вікна й ворота, нехай люди дивляться! Один тому час, що й батько в плахті. Оком накидати. Примічати, мати на прикметі, потай слідкувати; уподобати когось, задивлятися. Певне – брехня; ну, а все-таки ти накинь там коли не коли ОКОИІ, бо, кажуть, що начебто десь і бачено їх удвох… . А прослідіть […]...
36. Перша бібліотека на Русі Серед пам’яток минулого у стародавньому Києві – знаменитий архітектурний комплекс XІ-XVІІІ сторіч – Софія Київська. Його центральна споруда – Софійський собор, закладений у XІ сторіччі за наказом Ярослава Мудрого на честь його перемоги над печенігами. Відтоді Софія стає важливим культурним центром східнослов’янської держави. Тут було створено першу відому нам бібліотеку. У своєрідних майстернях – скрипторіях – працювали переписувачі книг. Скрипторії зазвичай обладнували при княжому дворі, при монастирях. А там, де […]...
37. Подарунок другу Ми з Денисом дружимо вісім років, ще коли ходили до дитячого садка. Разом прийшли в перший клас однієї і тієї ж школи. Ні в нього, ні в мене немає братів і сестер. Напевно, тому наша дружба така міцна. Правда, буває, ми сваримося, не завжди уважні один до одного, але обов’язково до своїх днів народження ретельно вибираємо подарунки. Знаємо кожну річ, яка є в кожного, знаємо бажання і мрії один одного. […]...
38. Що я збагнув під час хвороби Інколи людина хворіє, і нікуди від цього не дінешся. Існують люди, які взагалі не хворіють, але їх небагато. Мені ж доводиться хворіти майже кожної зими під час епідемії грипу. Останнього разу хворів торік. Грип виявився досить важким; більше тижня я змушений був залишати­ся вдома. Коли доводиться довго залишатися в ліжку, починає здаватися, що життя продовжується без тебе. Десь клопо­чуться люди, їдуть машини, відбуваються якісь події. А ти лежиш під теплою […]...
39. Мій шкільний двір. Твір-опис місцевості, з обрамленням Якось, гортаючи сімейний альбом, я звернув увагу на фотографію, на якій був мій батько приблизно у такому ж віці, як зараз я: він сидів на лавці зі своїми однокласниками. На всіх хлопцях була спортивна форма. За їхніми спинами видно одноповерховий цегляний дім, у лівому куті фотографії – шведська стінка. Я запитав у бабусі: – А де була зроблена ця фотографія? – У дворі школи, в якій ти навчаєшся. В цій […]...
40. Найбільше багатство – здоров’я Нещодавно я сильно захворів. Спочатку навіть зрадів, бо мене напевне залишили б удома, я кілька днів не відвідував би школу та зміг би грати в комп’ютерні ігри ввесь день. Але потім я зрозумів, що дуже помиляюсь. Виявилось, що я хворий на грип: у мене була висока температура, боліло горло й голова, усе тіло було важким. Мені зовсім не хотілося грати, настільки погано я себе почував. Мама доглядала за мною, давала […]...