За що я поважаю Григорія Многогрішного

Сильна духом людина завжди викликає до себе пошану. Вражає те, що двадцятип’ятирічний хлопець, зазнавши стільки лиха у сталінських катівнях, не занепав духом, не втратив природної життєлюбності.

“Спершу зухвало і скажено відбивався, вибухав прокльонами й сарказмом, плював в обличчя – слідчому, а потім лише хекав крізь зуби і мовчав, розчавлений, але завзятий. Його вже носили на рядні, бо негоден був ходити… Він уже конав – але ні пари з уст”. Витоки цієї незламності – у надзвичайно розвинутому почутії людської гідності

і в тому “зоологічному націоналізмі”, що був, за словами енкаведіста Медвина, притаманний Григорію.

В цивілізованому суспільстві ці риси сприймаються як найвищі людські чесноти. Ллє Григорій жив у суспільстві, яке силоміць відвели від магістральною шляху розвитку людства.

Письменник майже не вдається до деталей, які конкретизують зовнішність Григорія, натомість він уміло створює у читача враження про Многофішного як фізично довершеного чоловіка. Разом із досвідченими і загартованими у мисливських походах Сірками він витримує важкі фізичні навантаження. Григорій – влучний стрілець, виявляє добру реакцію при ловлі тигра і виконує при цьому чи не найвідповідальніше завдання.

Про таких героїв кажуть: “супермен”. На перший погляд, Григорій Многогрішний наче повністю відповідає цьому визначенню. Але за своїм духовним складом дуже відрізняється від “стандартних” суперменів з численних фільмів-бойовиків.

Для них головними ознаками є фізична сила, мужність та наполегливість у досягненні мети. А наш герой має ще й неабиякий інтелект, гуманність, високу моральність. На мою думку, Григорієві Многогрішному притаманні якості самого письменннка.

Постать І. Багряного в українській літературі XX століття мені здасться однією з найяскравіших, викликає щире захоплення.

Роман “Тигролови” було написано в ті страшні часи, коли морок тоталітаризму вкривав 1/6 частину земної кулі. Мабуть, важко було повірити, що настане нарешті світанок. За тих обставин Григорій Многогрішний навряд чи міг залишитися живим.

Однак роман сповнений оптимізму. Письменник створює нову художню реальність, у яку читач поринає уявою і всією душею переживає за долю героїв, радіє, коли вони перемагають, долаючи неймовірні труднощі.

Коли перегортаєш останні сторінки роману, в душі залишається не гнітюче почуття безвиході, а, навпаки, віра в те, що морок розвіється. Сучасні юнаки і дівчата, так само, як Григорій Многогрішний і Наталка Сірківна, знають, що тоталітарне суспільство не має майбутнього, бо воно зневажає почуття власної гідності і спрямоване проти людини.





За що я поважаю Григорія Многогрішного

Categories: Твори на різні теми