Помста Григорія Многогрішного й християнська етика

Уперше оцінював багрянівські тексти з релігійних позицій діаспорний літературознавець Богдан Романенчук, який прокоментував помсту Григорія Многогрішного своєму колишньому слідчому Медвину в такий спосіб: “Хоч ми є християни і повинні керуватися в житті християнськими засадами, які кажуть за камінь платити хлібом, та одначе життя таке жорстоке і нехристиянське, що з тими засадами далеко не зайдеш, …саме життя спонукує користуватися іншою, як християнська, старозаповітною засадою – око за око, зуб за зуб, або таки просто засадою

унешкідливлення того “ближнього”… хочеться уберегти своє життя”.

Перш ніж оцінити вчинок Многогрішного з позицій християнського вчення, необхідно вирішити, чи допускає воля персонажів Івана Багряного наявність моральних обмежень для себе. Герої Багряного не є аморалістами. їх особистий погляд на етику включає чесність, принциповість, неприпустимість зради, загострене відчуття несправедливості, право на суд і в зазначених проявах є свого роду моральним максималізмом.

Наприклад, сам Многогрішний переконаний, що єдиний злочин, скоєний ним, – крадіжка горіхів у бурундука через кілька днів виснажливого бігу від переслідувачів. Мабуть, він не перестав думати так і після вбивства свого колишнього слідчого.

Ще краще шо ситуацію прояснює морильне обличчя сім’ї Сірків, у яких живе Гриць у тайзі. Світ офіціозу, суворості, приниження їм осоружний, вони висміюють і заперечують його. У цьому виявляється їхня стихійність та імпульсивність: навіть якщо НКВС не дасть дозволу на гвинтівку, не варто надто цим перейматися. З іншого боку.

Сірки послідовні в дотриманні власних законів: гостинності, права власності, релігійності, вдячності, поваги до старших, солідарності, працьовитості. Для них гріх – компроміс із собою, совістю.

Творчість Багряного сповнена активного, енергійного ставлення до життя. Тому він наголошує на опорі, подоланні мук, самозміцненні за їх допомогою. Якщо в поемах “Вандея”, “Мечоносці”, “Гуляй-поле”, “Антон Біда – герой труда” він кличе до встановлення справедливості за допомогою меча, то головні персонажі його прозових творів долають життєві випробування силою духу.

А як же бути з правом на вбивство? Заклики до смертної кари ворогам містяться в поемах Багряного “Мечоносці” й “Антон Біда – Герой труда”, а реалізують такі наміри Григорій Многогрішний з “Тигроловів”, та Чумак у “Саду Гетсиманському”, караючи попа-зрадника Якова Жгута, але й там месники спочатку перемагають катів духовною й фізичною вищістю: “Він бив межи ті очі, намагаючись їх геть повибивати. Він був уже хотів їх повиштрикувати, та не подужав сам, бо той диявол мав голіафську силу, навіть підплилий кров’ю, навіть в рядні ношений. Перше вони могли повалити його лише вчотирьох, але виштрикувати очі при свідках…

Та й не вистачало в нього на те нервів”.

Звичайно, всі ми знаємо біблійну заповідь “Не вбивай”. Цим моральним імперативом слід керуватися в усіх випадках життя. Та ж Біблія вирішує питання соціальної несправедливості, стверджуючи, що “нема влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога.

Тому той, хто противиться владі, противиться Божій постанові; а ті, хто противиться, самі візьмуть осуд на себе”.

Проблема не в тому, вбивати Медвин, а чи ні, а в тому, чому Многогрішний узагалі постав перед таким вибором.

Такий цейтнот виник набагато раніше – у 1917 році, коли вибрали безбожну владу, поставили гасло “Землю – народу!” вище Слова Божого: “Не хлібом одним живе людина, а всяким словом, яке виходить із уст Божих”. Руйнування церков, забуття Бога й совісті, нищення Бога в душі – ось що привело до мук. І найпершу гірку чашу кари за свій свідомий вибір прийняли саме пролетарські діячі українського відродження, яке недаром було названо “розстріляним”.

Не повторімо їхньої помилки, борімося з причиною – власним серцем – а не з наслідком – уже вибраною владою.





Помста Григорія Многогрішного й християнська етика

Categories: Твори на різні теми