Художнє осмислення чорнобильської трагедії в поемі “Чорнобильська мадонна” – ІI варіант ІВАН ДРАЧ

11 клас

ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ІВАН ДРАЧ

Художнє осмислення чорнобильської трагедії в поемі “Чорнобильська мадонна”

II варіант

Ще зовсім недавно дзвоном тривоги відгукнулася в наших серцях чорнобильська трагедія. Чорним крилом пролетіли 17 років після неї над нашою зболеною землею. Минуть ще роки й десятиліття, а цей трагічний день усе одно хвилюватиме людей – і тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто народився далеко від покривдженої землі. Цей день завжди об’єднуватиме всіх живих одним

спогадом, однією печаллю, однією надією. І наші майстри слова не могли й не мали права не відгукнутися на цю зловісну катастрофу.

По-різному трактують чорнобильську трагедію, її причини й наслідки в нас у країні і за рубежем.

І. Ф. Драч, як людина надзвичайно вразлива, один з перших спробував проаналізувати страшні події в поемі “Чорнобильська мадонна”.

Поема “Чорнобильська мадонна” – це скорботна пісня народу, прозріння, це поема-трагедія, докір, спокута, розпач…

Осмислюючи все, що сталося, І. Драч пише:

Важко пишу, зболено розмірковую,

Словами гіркими наповнюю аркуш,

Хай і гарячими, хай і пекучими…

Важко вимовити те, що побачив.

На серці журба, безнадія, туга:

Я заздрю всім, у кого є слова,

Немає в мене слів. Розстріляні до слова.

Мовчання тяжко душу залива.

Але людині треба виговоритись, “хай жестами, але сказати мушу”.

Мадонна… Свята Мати-богородиця.

Все упованіє моє

На тебе, мати, возлагаю,

Святая сило всіх святих,

Пренепорочная, благая! –

Так починає І. Драч поему, із прологу-переспіву уривка поеми “Марія” Тараса Шевченка. У кожного мадонна своя й сіяє на століття: “від Рубльова до Леонардо да Вінчі, від Вишгородської мадонни і до Сікстинської, від Марії Оранти і до Атомної японки…” Автор намагається писати про неї, але вона пише ним… Його хвилює питання: чому так трапилось?

Чому? І просить материнської душі: “Плачем будь, стань Голосінням, вирви над Прип’яттю паморозь сиву бузку посивілого і порідій у Рудому лісі…” Будеш “проклятим, родом і плодом поганьбленим будеш”, коли злякаєшся. Мусиш сказати правду – так вирішує поет.

Солдатська мадонна… “Більше року сотається любов молода ненависна, ненависна, бо звідки ти іншої візьмеш любові, коли кров клекотить і ненависть ходить по крові”.

Засипають ліквідатори стовбури дерев, пропащу білизну двометровим шаром піску. Але чи сховаєш у могилу ти ненависть таку?

Мертве місто. Безлюдна німа зона. Тільки слідочок босої жіночої ноги на піску, а потім на снігу і зеленому льодку.

Звідки він? Чий? Генерал відкриває таємницю:

Матір я взяв із села,

А вона мені з Києва

Третій раз уже боса втекла.

Хіба не змусять оці рядки задуматись державних мужів над їхніми “діяннями”?

Наступний розділ поеми “Варіація на банальний київський сюжет, або ж Баба в целофані – наша мати”, на мій погляд, сприймається, як болісний крик душі, докір. Облітаючи на вертольоті заражену зону, де “сосни дощами спалені”, в очі лізе лиха іржа, люди коло хати запримітили її – мадонну вісімдесятих. А може, це пришельці з космосу?

Ні!

Один космонавт – це стара в целофані.

А другий – корова на задньому плані…

Як диво космічне, суне в тумані,

Лиш роги пробились з накидки таки…

А взута корова в старі кирзяки…

Сміятись чи ридати при зустрічі з такою картиною? Поет шукає правди, істини. Найстрашніше те, що люди не готові протидіяти атому, не можуть збагнути страшенних наслідків, бо їх миттєво простим оком і не помітиш, як на війні.

Але радіаційні наслідки у сто разів страшніші.

У зв’язку з аварією в Чорнобилі постало питання: а чи доречно взагалі використовувати атом, нехай і в мирних цілях? Хіба можна було на піщаному березі річки будувати таку атомну споруду? Адже з преси нам відомі тридцять два порушення і відступи від проектування й будівництва АЕС. Саме таких “світил” – кар’єристів, безгосподарників і примітивних керівників картає автор:

Все зекономив? Совість?! Честь?!

Зумів забалагурити самі Верховні Вуха…

Вони, на думку автора, – “знак Виродження,

А не Відродження, такий підложний вирід”…

“Хрещатицька мадонна” – це пекучий біль поета, трагічна пісня поеми про матерів, які народжують мертвих дітей, або зовсім не можуть народити, бо “молоко було в тобі гірке, бо всюди й скрізь дороги було мало”. Скорботне мовчання. Мадонна дивиться на своїх синів, палить їх очима до дна; вірить, що в них ще крапля совісті на дні. Але чи мучить совість кого-небудь із винуватців трагедії? Чи в цій Матері – мадонні впізнають вони своїх матерів?

Матерів, які з мільярдом поганьблених дітей несуть долю світову, які затуляють ваших онуків, босі йдуть вони на вогонь кривомудрий. Мадонна – вічна, бо Вода вона є і Земля. Її погляд вогненний за чорнобильський злочин ще довгі роки пронизуватиме винуватців трагедії.

Поема “Чорнобильська мадонна” – це не констатація жахливого факту з життя країни, а заклик до всіх живих, до всіх майбутніх поколінь: “Бережіть свою планету, і вона потрійною материнською любов’ю заплатить вам за це”. Ми зобов’язані вслухатися в їх смисл. Може, це допоможе передбачити інші трагедії на нашій планеті.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Художнє осмислення чорнобильської трагедії в поемі “Чорнобильська мадонна” – ІI варіант ІВАН ДРАЧ

Categories: Шкільні твори