Вселюдська трагедія та її осмислення у поемі І. Драча “Чорнобильська мадонна”)

Народжуються, народжуються малюки незрячі, З хворим серцем, пальчиками, що зрослися. За чорнобильські хмари, за українську нашу Слухняність – сплачують… В. Терен. “Мічені атоми” Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли він сучасний, коли його творчість іде по самому нерву життя, коли вона зливається з криком його нації. “Чорнобильська мадонна” І. Драча злилася з відчайдушним криком не лише народу України, а й з відчаєм усього людства. Бо дійсність була страшніша за найчорнішу вигадку: …сосни дощами

спалені, Лізуть в очі лихою іржею – У якійсь несусвітній опалині Денно й нощно блукають душею. 1986 рік. “Від Ради Міністрів СРСР.

На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія, пошкоджено один з атомних реакторів. Вживаються заходи щодо ліквідації наслідків аварії. Потерпілим надається допомога. Створено урядову комісію” . А моє покоління в 1986 році тільки переступило поріг школи. Пройшло багато років.

А хлопців, які зробили крок до подвигу, немає. Не відали вони ще тоді, що вогонь був не найстрашнішим ворогом. Той, інший, невідомий, був підступніший – радіація.

А може, не тільки радіація, а й убогість душ наших. Не навчили, не вберегли, повірили без оглядки науковому прогресу. Ми звикли, що коли народ здатен “розв’язувати питання величезної технічної складності, що їх до Чорнобиля ніхто ніколи у світі не розв’язував”, а якщо я замість Чорнобиля напишу Диканівка, то що зміниться? Чому такі розгнівані сили вибирають саме мою країну, що вони хотіли так страшно сказати цьому нинішньому віку, від чого хотіли усіх нас застерегти? І хоч у людей є очі – але вони можуть не бачити.

Розкрити очі, розбудити серце – таке завдання поеми І. Драча “Чорнобильська мадонна”. Бо саме мати, народжуючи дитину, народжує народ, майбутнє. Українська мадонна! Яка ти?

Поет хоче змалювати тебе такою, як малювали “богове мистецтво протягом тисячоліть – від Рубльова до Леонардо да Вінчі, від Вишгородської Мадонни і до Сікстинської, від Марії Оранти і до Атомної Японки…” Цей образ – не бутафорія, не прикраса у канві сюжету. Зболено розмірковує митець, і на аркушах з’являються гіркі, пекучі слова. Із них він творить свою поему, думки тісно зв’язуються З конкретними подіями, переплітаються і створюють образ “святої сили всіх святих” – образ української жінки – Чорнобильської Мадонни: Ти намагався писати про Неї – Вона пише тобою, Як недолугою ручкою, нікчемним пером, як олівцем Хапливим і ошалілим, покручем-олівцем… Ти намагався її змалювати – вона вмочила тебе В сльози і пекло, в кров і жахіття: фарби такі Ти подужаєш? Розпачу вистачить?

Віри достане? А безнадії? А проституйованого лахміття достатку?

А розпачу з того, як ти колег своїх-вішальників Збивав мовчанням своїм? Уже з перших рядків поеми відчуваєш, що душа поета “впіймала” образ Мадонни на тлі атомної епохи. Він підбирає такі точні слова, що, здається, тільки вони здатні донести в собі суть думки: Я заздрю всім, у кого є слова. Немає в мене слів.

Розстріляли до слова. Мовчання тяжко душу залива. Ославленість – дурна і випадкова. Я випалив до чорноти жури Свою прокляту одчайдушну душу І жестами, німий, возговорив… Хай жестами.

Але сказати мушу. Один із центральних образів у світовій поезії – образ жінки. Іван Драч послідовно розвиває традицію нашої літератури, зокрема традицію шевченківську. У своїх творах поет не раз звертався до теми сучасної жіночої долі, і завжди образ жінки у його творчості багатоликий і ніколи не скращений. Правда, у кожному конкретному випадку поет знайомився з життям конкретної героїні.

У своїй скорботній пісні поет створив образ-узагальнення, образ-символ. Тут було що узагальнювати. І розповідь солдата з будівельного батальйону, й осмислення літературних сюжетів на тему Чорнобиля, і роздуми під час відкритого чорнобильського суду в закритій зоні, і сучасні проблеми з “трагедіями фізиків-ліриків…” Це саме ті центри, з яких складається твір. Саме з них тягнуться, перегукуючись, лінії драматичних, етичних, екологічних, соціальних, ліричних та інших подій, в яких так чи інакше відкривається образ Матері.

Згадаймо назви розділів з їхніми героїнями: “Солдатська мадонна”, “Трактористка”, “Хрещатицька мадонна”, “Скіфська мадонна”, “Баба в целофані – наша мати”, “Невмируща мати”… У кожній іпостасі мати проживає свою велику драму, драму реального життя. Не можу не навести уривок із розділу “Хрещатицька мадонна”: Який напій ти в квітень той пила, Коли, заквітла сином, ти казала, Від Ірода себе не вберегла – Тебе накрила та нечиста сила?!

А хустка збилась так на голові, Що лисиною світиш, Божа Мати… Я Божий слід твій бачу у траві, Який боюсь і подихом займати. Після “проклятого року” в Чорнобильській зоні солдати вирізують і “хоронять” ліс. Щоранку виходячи на роботу, на піску вони бачать слід босої жіночої ноги. Генерал думає, що це сліди його матері, яка тричі тікала від сина з міста в село.

Та Іван Драч пропонує нам свою версію: Бігли босі сліди, А пісок тільки спалено вився, Шепотів, шурхотів, В стежку шлейфом світився, А ми німо дивилися – От проява непевна яка! Може, мати пішла в саркофаг До Валерія Ходемчука? Так, це сліди великих провин перед матерями, це сліди пам’яті, сліди зв’язків із батьківською землею і могилами свого роду. Скільки стареньких, гордих, безпровинних бабусь залишилося доживати віку в зоні – у своїх хатах, наповнених радіацією.

Це вже не художній вимисел поета, а гірка правда, реальність: І знов стара до хати Чимдуж чимчикувала, Де бусол і криниця, Де кіт її й корова, І де усе, що сниться Без слова, лихослова. “Палаюча, мов смолоскип, впала вона на третину річок та на джерела вод… А ймення звізди – Полин…” Звідки вона явилась, ця “звізда Полин” – із ночей біблейських чи вже з ночей прийдешніх? Іван Драч дає нам свою відповідь. Недбальство людське, жорстока їхня невдячність, глумління над Матір’ю-природою, яка завжди була така добра до нас у своїй вічній, безмежно терплячій любові, сучасна наука з її фантастичною, не завжди контрольованою і, можливо, не до кінця пізнаною могутністю призвели до катастрофи XX століття: …ось фізик прибіг.

Дивна для мене ця мить. Яка ж я йому солом’яна оборона?! Шепоче він болісно: – Вона мене не простить… Не простить… Чорнобильська мадонна…

Як художник Іван Драч оригінальний і неповторний. Як влучно він використовує виражальні можливості бурлеску, коли пише про “бабу в целофані – нашу матір”: “Чого це Ви, бабо, корову узули? – А що радіація, Ви, мабуть, не чули?! – В синових чоботах взута корова – Нехай же пасеться і буде здорова. І бабі ще дасть до відра молока. Така замашна і молочна така.

– Чого це Ви, бабо, уся в целофані? – Хіба ж я газет не читаю, чи як? Корову видою на світанні, Взую, одягну й веду за рівчак… Звучать у поемі і ліричні інтонації, які вміщюють цілу гаму почуттів та думок.

Автор вдало вплітає в поетичні вирази термінологічну та наукову лексику: Було все мов на лезі, Якому все стинати – І квітку прямо в цезій Поцілувала Мати. Все плакало на сонце, Не хтіло помирати І квітку прямо в стронцій Поцілувала Мати. Чорнобильська катастрофа оголила пекучі проблеми, які ми приховували самі від себе.

Вона рентгеном просвітила мій народ і винесла на поверхню виразки, які не менше руйнують людину, ніж сама радіація. Це ненаситництво, апетит, якого не погамувати навіть у найчорніші хвилини людського страждання. Знаходились і мародери, для яких всенародне горе було “щасливою” нагодою, щоб нагодувати свою ненаситну пельку: Аж раптом рипнули двері. Щось сунуло вже до хати, Ліхтарем її шмагонуло, Матір Божу стало здіймати, Скриню стару одчинило, сорочку взяло з поликами, Дихало перегаром, збиткувалося над віками… Так описав І. Драч цих нелюдів у своїй поемі.

А зараз що змінилося? А нічого. Закінчився суд, де на лаві підсудних були людці, що займали державні посади. Моя пам’ять зафіксувала лише деякі прізвища: О. Озеров, В. Пантейлюк, Якушевський…

Вони набивали кишені “зеленими”, продаючи “липові” довідки про участь у ліквідації катастрофи століття. Говорять, що такі гроші не приносять щастя! Коли ж це для нас стане аксіомою?

Не лише Іван Драч у своїй творчості звернувся до чорнобильської трагедії, але так її осмислити і зуміти відтворити словами з сучасних поетів, мабуть, не зміг би ніхто. Бо він – художник, якому “немає скутих норм. Він – норма сам, він сам у своєму стилі”.

Скорботна пісня нашого поета допоможе зупинитися, поглянути навкруги і відповісти хоча б собі на його риторичні запитання: Оце ми дожились, нема де правди діти: На людські душі впала вже напасть. Іти нема куди і ніде рвати квіти – Начастувалися святих дричасть. Вчимося всебічно осмислювати, перевіряти на надійність, людяність, на моральність чи безморальність данайські дари XX століття, бо прийшла наша черга.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Вселюдська трагедія та її осмислення у поемі І. Драча “Чорнобильська мадонна”)

Categories: Шкільні твори