III. Література кінця XVIII – початку XX ст.
Теоретико-літературні поняття
Епос
Епос – один із трьох родів літератури, у творах якого життєвий зміст розкривається у формі авторської розповіді про людей і події.
Епічний твір – художній твір, у якому зміст розкривається у формі авторської розповіді про події зовнішнього світу, основним предметом художнього відтворення є соціальне буття людей у його найрізноманітніших проявах і причинно-наслідкових зв’язках.
Новела – один із видів епічних творів, близький за розміром до оповідання, але відмінний від нього надзвичайною стислістю у викладі, напруженістю розвитку сюжету, несподіваністю розв’язки; властивий глибокий психологізм у розкритті внутрішнього світу персонажів, відступи від норм усталеної побудови.
Оповідання – невеликий епічний твір про одну чи декілька подій з життя персонажа, що відіграють важливу роль у його долі. “Для оповідання характерні відсутність широкої мотивації подій, стиглість або відсутність описів, представлення персонажів переважно у сформованому вигляді.
Повість – розповідний прозовий твір, більший за обсягом від оповідання, менший від роману, що має однолінійний сюжет, головних і другорядних персонажів.
Роман – великий і складний за будовою епічний прозовий твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.
За змістом роман може бути:
– соціальний;
– соціально-побутовий;
– історичний;
– психологічний;
– філософський;
– сатиричний;
– пригодницький;
– біографічний;
– фантастичний ;
– автобіографічний;
– готичний;
– химерний;
– детективний.
Жанрові різновиди роману:
– роман виховання
– роман із ключем ;
– роман-подорож ;
– роман у новелах ;
– роман-епопея ;
– роман-хроніка;
– роман у листах; роман-ріка;
– роман-балада – жанровий різновид роману, який містить ознаки балади.
Комічне
Комічне – це естетична категорія, яка поєднує в собі смішне в житті та способи його відображення в художній творчості; це життєва суперечність, що стає у мистецтві об’єктом емоційно й естетично забарвленої критики – осміяння.
Основні форми комічного:
Фарс – обмеження смішного лише зовнішніми діями, зовнішньою потворністю.
Дотеп – влучний, стислий, часто афористичний вислів із сатиричним або жартівливим відтінком. Комічне в дотепі грунтується на несподіваності паралелі образу, переосмисленні вислову тощо.
Основні типи комічного:
Гумор – вид комічного, коли про серйозне говориться із посмішкою, коли доброзичливому осміянню піддаються вади в характері, поведінці, зовнішньому вигляді людей, беззлобно-добродушне, жартівливе зображення смішних явищ.
Сатира – спосіб художнього відображення явищ дійсності, який знаходить вияв у різкому висміюванні негативного в суспільному житті й людських характерах; непримиренне, гнівне осміяння всього потворного.
Гротеск – вищий ступінь комічного, художній прийом у мистецтві, заснований на нарочито карикатурному спотворенні, порушенні форм і розмірів предметів, перебільшенні чи применшенні зображуваного, на поєднанні різких контрастів, сполученні реального з фантастичним, трагічного чи страшного з комічним, смішним.
Найпоширеніші види гумору і сатири:
– жарт ;
– іронія ;
– сарказм.
Основні засоби створення комічних ситуацій та образів:
– бурлеск;
– травестія;
– пародіювання – висміювання або дискредитування когось через наслідування;
– гротеск;
– каламбур – дуже стислий твір, побудований на комічному використанні багатозначності якогось слова чи вислову або звукової подібності слів;
– шарж – зображення кого-небудь у навмисне спотвореному чи смішному вигляді.
Трагічне
Трагічне – зображення у художньому творі нещастя, страждання, безвихідного становища або загибелі людини.
Стародавня ГреціЯ
Причина трагічного – втручання фатуму у долі людей, які не могли цьому протистояти.
Епоха Відродження
Причина трагічного – невідповідність, суперечність між прагненнями героя і несприятливими суспільними обставинами.
Класицизм
Трагічне як наслідок конфлікту між почуттями героя та його обов’язками перед державою, народом.
Реалізм
Причина трагічного – несприятливі суспільні умови, реакційність громади тощо.
Романтизм, модернізм
Причина трагічного – невміння людини згармонізувати різні грані своєї душі, рівні буття.
Героїчне
Героїчне – найвище піднесення людського духу, відданість загальнолюдським ідеалам добра і справедливості, що виявляється у саможертовній боротьбі за їхню перемогу.
Драма
Найхарактерніші жанри драми:
Трагедія – драматичний твір, в основу якого покладено дуже гострий, непримиримий і життєво важливий для певної епохи конфлікт, незвичайний герой потрапляє у безвихідне становище, вступає в боротьбу з нездоланними в даній ситуації силами і часто гине.
Комедія – драматичний твір, у якому сатиричними й гумористичними засобами відображається смішне в житті, висміюються потворні суспільні й побутові явища, негативні риси людей.
Власне драма – драматичний твір, в основу якого покладено гострий життєвий конфлікт, напружену боротьбу й складні переживання персонажів, але розв’язка не має трагічного характеру, відсутня свідома настанова на комічне.
Жанрові різновиди драматичних творів
– Мелодрама – повчально-моралізаторський, підкреслено емоційний драматичний твір з гострою фабулою, в якому персонажі різко діляться на добрих і лихих; незвичайна доля позитивних персонажів, виняткові почуття і страждання викликають розчулення, щаслива кінцівка – почуття радості.
– Водевіль – невелика, часто одноактна весела п’єса, в основу якої покладено анекдотичну подію і в якій розмови героїв чергуються з жартівливими піснями, танцями; характерні проста композиція, динамічний сюжет, дотепність, гострота реплік.
– Трагікомедія – драматичний твір, у якому поєднані риси трагедії і комедії.
– Містерія – масова драматична вистава на сюжети релігійних легенд.
– Драма-феєрія – драматичний твір з казково-фантастичним сюжетом і персонажами.
Особливості композиції драматичних творів
Основу драматичних творів становлять монологи, діалоги, полілоги персонажів і авторські ремарки.
Репліка – кожне окреме висловлювання персонажа п’єси.
Ремарка – авторське пояснення для режисера й акторів, у якому описано обстановку на сцені, зовнішність героїв, їхні дії, жести, інтонації тощо.
Особливості п’єси:
– композиція: дії поділяються на яви ;
– портрети, пейзажі; авторські відступи, інтер’єри, екстер’єри відсутні або винесені в ремарки;
– розміщення розв’язки ближче до кінця драми.
Конфлікт – зіткнення протилежних інтересів і поглядів, характерів і обставин, яке покладено в основу дії: конфлікт може відбуватися між особою та суспільством, між персонажами, у свідомості героя; може бути явним чи прихованим, зовнішнім чи внутрішнім.
Прототип – реально існуюча конкретна особа, життя, характер, діяльність якої покладені письменником в основу створеного ним художнього образу.
Художня типізація – художнє узагальнення певних життєвих явищ у конкретних, індивідуальних образах і картинах. Відбираючи істотне, суттєве, властиве багатьом людям і явищам, письменник за допомогою образної уяви і художнього вимислу втілює це типове в індивідуальному образі.
Тип – це яскравий художній образ – персонаж, який концентрує в собі риси характеру, спосіб мислення певної групи людей або нації, залишаючись яскраво індивідуальним, неповторним.
Теоретико-літературні поняття
- ПАНАС МИРНИЙ. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ. “ХІБА РЕВУТЬ ВОЛИ, ЯК ЯСЛА ПОВНІ?”
- Тема вселенської любові в творчості Л. Костенко
Categories: Твори на різні теми