У своїх ранніх оповіданнях Чехов продовжує тему “маленької людини”, традиційну для російської класичної літератури початку й середини XІX століття. Однак ця тема розкривається в Чехова новаторски по двох очевидних причинах: по-перше, письменник мав талант, тобто власним оригінальним поглядом на мир; по-друге, змінилися російські суспільні умови, які знайшли відбиття у творчості Чехова. Першою художньою особливістю ранніх оповідань письменника є їхній комічний пафос у всіх різновидах. Друга особливість виразилася в тім, що в російській літературі до Чехова “маленька людина” зображувався головним чином співчутливо, увага читача зверталося на прикрості й життєву невпорядкованість “маленької людини” , але до середини 80-х років XІX століття у суспільній свідомості сформувалося нове відношення до “маленьких людей”.
Воно виразилося в тім, що суспільство перестало зворушуватися “маленьким людям” і плакати над їх несчастиями, але стало ставитися до них з повагою, що неминуче веде до вимогливості: Чехов не прощає “маленьким людям” вульгарності, підлабузництва, боягузтва й т. д. Така вимогливість до героїв не скасовує гуманного відношення до них з боку письменника.
Зворушуватися можна слабкою, беззахисною, неповноцінною істотою, а чеховський підхід припускає: ця людина не маленький, атакою же, як я сам. Новий погляд на “маленьку людину” і людини взагалі відбився не тільки в оповіданнях Чехова, але й у добутках інших російських письменників – його сучасників Наприклад, М. Горький у п’єсі “На дні” сформулював цю думку в монолозі Сатину : треба не жалувати, не принижувати людини жалістю – треба поважати його. Умовно ранні оповідання Чехова можна розділити на три групи.
У них представлене різне авторське відношення до “маленької людини”. До першої групи ставляться такі оповідання, як “Пересолив” , “Чоботи” , “Сирена” .
Це гумористичні добутки, у яких описуються різні комічні сценки з життя “маленьких людей”. Оповідання “Пересолив” нагадує анекдот Боягузливий землемір Смирнов так залякав свого візника, що сам потрапив у смішне положення: Клим утік, кинувши коня й віз, а землемір залишився посередині незнайомого лісу один уночі. Смішна плутанина зображується в оповіданні “Чоботи”, але тут відзначені й багатозначні подробиці: старий і хворий ревматизмом настроювач музичних інструментів Муркин має тільки одні чобіт – втрата їх стає для нього теперішнім нещастям.
Живе цей старий самотньо в готельних номерах, і нікому на світі немає до нього справи. У своїх гумористичних оповіданнях Чехов навмисно спрощує сюжет і створює комічну ситуацію, але не комічні характери.
Образи “маленьких людей” виходять глибокими, навіть трагічними: моторошний страх, що володіє землеміром Смирновим, – наслідок загального страху в сучасному російському суспільстві; неприкаяність і вбогість старого Муркина – відбиття важкого життя бідняків. У другу групу можна об’єднати сатиричні оповідання: “Товста й тонкий” , “Смерть чиновника” , “Хамелеон” , “Унтер Пришибеев” . Тут письменник критикує-висміює існуючий громадський порядок і представляє яскраві образи дрібних чиновників-“маленьких людей”.
У цих героях показані й сатирично гиперболизировани тупість, хамство, підлабузництво, безпринципність, страх. Оповідання “Смерть чиновника”, як уже багато разів відзначали літературознавці, дуже нагадує по сюжеті “Шинель” Гоголя. Але яка різниця в розкритті образа головного героя! Гоголівський Акакий Акакиевич, втративши шинель, звертається по допомогу до “значної особи”, але грізний генерал у відповідь тільки “розпікає” дрібного чиновника.
Чеховський Черв’яків, навпаки, зіштовхується із цілком гідним цивільним генералом Бризжаловим, що спокійно сприйняв випадкову подію в театрі.
Іван Дмитрович Черв’яків так заляканий життям, що не може повірити в добрі наміри генерала, тому він п’ять разів просить прощення в Бризжалова. Своє людське достоїнство Черв’яків принижує сам Він є дрібною людиною не за посадою, а по щиросердечних якостях. Преклоніння перед “персонами”, як екзекутор називає вищих чиновників, стало для героя не просто нормою життя, але перейшло в характер.
Він умирає тому, що генерал зневажив “повагою до персон”, тобто не прийняв вибачень належним чином, а для екзекутора внаслідок цього звалився звичний миропорядок.
У самому кінці оповідання Чехов акцентує чудову деталь: Черв’яків умер, не знімаючи віцмундира, що, безсумнівно, буде нанем і в труні, що підкреслює преклоніння дрібного чиновника перед бюрократичним порядком і формою. Попри все те Іван Дмитрович викликає скоріше жалість, чим презирство. Він нікому не зробив зла, в історії із Бризжаловим він відстоює свої життєві принципи Його чи провина, що викликані йому життєві правила підходять більше рабові, чим громадянинові?
Черв’яків смішний своєю безглуздою наполегливістю й жалюгідний тим, що сам відмовляється від власного людського достоїнства. Сатиричні герої в Чехова описуються більш правдоподібно, ніж, наприклад, у М. Е. Салтикова-Щедріна. Градоначальники у романі “Історія одного міста” більше схожі на ляльок або мовців машини, чим на людей Їхнє сатиричне зображення доводить до гротеску.
Чехів вибирає більше реальні, наближені до життя ситуації.
Цікавий у цьому змісті оповідання “Товста й тонкий”, де зустріч колишніх гімназичних друзів відбувається в самій звичайній обстановці і де сатирично висміюється саме дрібний чиновник Порфирій. Він боїться й добровільно холопствує навіть перед своїм шкільним приятелем Мишей, що не є його начальником, ніяк не може вплинути на його службову кар’єру й проявляє до Порфирія дружнє почуття без тіні презирства й зарозумілості Третьею групу становлять оповідання, які ближче всього до традиційного зображення “маленької людини”, у них виражається пронизлива жалість і співчуття до простих, непомітних людей. Візник Іона Потапов з оповідання “Туга” , безумовно, є “маленькою людиною”, йому не до кого піти зі своїм горем.
Він цілий вечір возить різних сідоків, але ніхто не бажає вислухати його й поспівчувати. Оповідання закінчується страшною сценою, коли, не знайшовши співчуття в людей, Іона говорить свого коня про смерть єдиного сина. В оповіданні “Анюта” Чехов зображує лагідну й великодушну девицу-белошвейку.
Вона допомагає бедним, але жвавим студентам переживати важкі роки навчання. Вони ж, закінчивши курс в університеті й добре влаштувавшись у житті, навіть не згадують тиху й терплячу Анюту, що піклувалася про їх, підгодовувала зі своїх мізерних заробітків, нічого не вимагаючи натомість.
Підбиваючи підсумок вищесказаному, помітимо, що ранні оповідання Чехова склали портрет російського суспільства 80-х років XІX століття, як його бачив і розумів письменник. Звичайно в ранніх оповіданнях автор описує коротку побутову сценку, але вона розкриває глибоку психологічну драму “маленької людини”. Ідеєю ранніх оповідань Чехова стає викриття міщанства й вульгарності, відсутність духовних інтересів, високих життєвих цілей у героїв, які найчастіше належать до дрібного чиновництва й до міських низів. В аналізованих оповіданнях не використовується гротеск, але зате складно переплітається сатиричне й іронічне зображення, що поступово перетвориться в неповторну художню манеру Чехова. Твору Чехова 80-х років демонструють нове, чеховське відношення до традиційних героїв: письменник не тільки засуджує, але й шкодує про своїх персонажів Таким чином, на зміну традиційному співчуттю приходить складне відношення до “маленької людини”, що включає й співчуття, і жаль, і осуд
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Тема “маленької людини” у ранніх оповіданнях А. П. Чехова
Categories: Твори з літератури