Роль символічної деталі в оповіданнях А. Чехова

Я розповім про романс, який співає Дмитро Іонович Старцев, коли першого свого вихідного дня прямує з Дяліжа до С. Так сталося, що в нашій родині завжди співають, і здебільшого російські й українські романси. Співали і цього, який волею автора вкладений в уста молодого лікаря.

Отже, розумієте мої почуття, коли я прочитав два рядки з цього романсу?

Когда еще я не пил слез Из чаши бытия…

Згадайте, як Учитель напередодні розп’яття молився у Гетсиманському саду: “Нехай обмине ця чаша мене”. Він знав, що буде, а людині цього знати не дано. Та іноді ми інстинктивно передчуваємо нашу долю і висловлюємо наші передчуття у співі, що зненацька виривається з грудей… Передчуває молодий і здоровий, сповнений сил лікар страшну свою долю.

Ще нічого не сталося, та вже відчуття, що солодощі надій будуть залиті гіркотою побуту, сповнює Старцева. Ось він, відомий лікар, іде, а перед ним його візник – як поганський бог з християнським іменем Пантелеймон. “Сон душі” – то морова пошесть. Як чума.

Вбиває на смерть, залишаючи тіло живим і активним, злостивим і невблаганним.

Мабуть, я зараз скажу негуманні слова. Чого він не вмер, як чеховський же лікар Димов?

Ми б пишалися, що була серед нас відважна душа, яка протистояла страшній хворобі і врятувала дитину. Ми б оплакали його, ми б любили його за те, що він кращий від нас. Він надихав би нас на те, щоб життя було сповнене музики й любові.

Чого не вмерло його тіло, залишивши світу живу й святу душу? Ось про що розповідає читачеві один рядочок з оповідання “Іонич”. Символічна деталь, яку, здається, не слід і помічати, веде за собою у інші твори і події, розкриває те, що, здавалося б, надійно сховано під механічними фразами і вчинками спілкування. Недарма ж Лев Толстой якось сказав: “У Чехова кожна деталь або необхідна, або прекрасна…”





Роль символічної деталі в оповіданнях А. Чехова

Categories: Твори з літератури