Віддаючи данину романтичним сюжетам Громадянської війни письменники в цих кращих своїх добутках одночасно показували нелюдськість Громадянської війни, прославляли народні цінності. Михайло Шолохов написав цікаве оповідання “Лоша” за мотивами Цивільної вони. У цьому оповіданні ми спостерігаємо як люди малоосвічені, неосвічені, “здичавілі” від багаторічної бойні проявляють свої людські якості – любов до тварин.
У коня червоногвардійця Трохима народилося лоша. Але це нещасне створення народилося не в той час “Знайшла
Неведомо лошаті, що він з’явився на світло в смертельно лихоліття, але своєю появою розтопив, загартоване суворістю в невгамовній пожежі війни, серце ескадронного : Чорт із ним! Пущай при матці живе. І командуючий титьку ссав, і ми ссали, раз звичай такий, ну, і шабаш!
Лоша всюди тягалося за своєю матір’ю, рудої кобилок, і навіть у боях він не відбігав, а тупцював тут же, серед страшного вбивства людей, свисту куль, але природа брала своє, він шукав захисти поруч із матір’ю. І своєю присутністю він “наводить паніку в бої… гляну на нього, і рука тремтить… рубати не можу, вид у нього домашній, а на війні подібне не дозволяється…” Ця маленька істота навіть у страшному жорстокому бої будить у людях сердечність, доброту, “серце з каменю звертається в мочалку…”.
Лоша було поруч із матір’ю навіть, коли переправлялися через ріку. Трохим спостерігав як плив він поштовхами, те високо викидаючись їхньої води, те занурюючи так, що ледь виднілися ніздрі. І коли лоша жалібно заіржало, то не витримав Трохим, цей лемент полоснув його по серцю, ” п’ять років війни зламали, скільки разів смерть по-дівочі заглядала йому в очі, і хоч би що, а отут побілів до попелястоїої синявого, і схопивши весло, направив човен проти гостріння, туди де в коловерті кружлялося знесилене лоша
Ця маленька істота не залишила байдужим жодного бійця, і коли Трохим кинувся за вже пораненим лошам, залишивши свою кобилу, на іншому ворожому березі, офіцер у парусиновій сорочці гаркнув: “Припинити стрілянину!”
И поки Трохим витягав лоша жоден постріл не пролунало. І навіть коли вже підстрелений на березі Трохим корчився від болю офіцерської кулі, “і тверді посинілі губи, п’ять років не дітей, що цілували, посміхалися й пінилися кров’ю”.
В оповіданні Бабеля “Конармия” у новелі “Історія одного коня” автор показує прихильність Хлебникова, командира першого ескадрону, до білого жеребця. Начдив Савицький забирає в Хлебникова його коня й у замін дає ворону кобиленку. Скривджений Хлебников “тримав кобиленку в чорному тілі, жадав мести ” за свого жеребця.
Він навіть написав прохання начальникові штабу про возращение нього свого коня, що настільки полюбився Хлебниковим. І коли Савицький всеже не повернув йому коня, скривджений до глибини душі Хлебников, розгніваний такою несправедливістю, пише заява про вихід з Комуністичної партії. У цій заяві написано була дуже багато: “Комуністична партія – заснована, думаю, для радості й твердої правди свавілля… “. Він пояснював якою ціною дався йому жеребець, як він його виходжував, скільки поклав сил
Автор оповідання показує як у такий жорстокий, смертельний час людин знаходить сили проявляти щиросердечні якості – “я є до сірих коней мисливець і поклав на них сили…”, “я можу почувати його безсловесний нестаток…”, “писати ця заява зі слізьми, що не личить бійцеві, але течуть бесперечь і січуть серце, засікаючи серце в кров…” Образа за несправедливо взяту в нього кінь, переповняла людини на стільки, що Хлебников навіть освидетельствовался в медкомісії й пішов з армії як інвалід
Так в оповіданнях Шолохова й Бабеля були показані через Трохима й Хлебникова теперішні людські, щиросердечні якості, які проявлялися в людей навіть у такий страшний, жорстокий час Громадянської війни
Михайло Олександрович Шолохов прийшов у літературу з яскравими, самобутніми й суворими добутками про громадянську війну. Революція зламала й перевернула старий мир, і із глибини суспільства до світла, творчості, творенню нового вийшли мільйони відкинутих старим миром людей, що затверджували тепер своє право не тільки на існування, але й на мир, і на землю, і на волю, і на працю. Цей новий споруджуваний мир виявився жорстоким до тих, хто втратився багатства й привілеїв, і тому чіпляється за все, що було в минулому в їхніх руках: за власність, владу, душі людські
На Доні, як і по всій Росії, нове схлестнулось зі старим у смертельній сутичці. Червоні, по поданню багатьох станичників, “вторглись у козачий споконвічний побут ворогами, життя дідову, звичайну, вивернули навиворіт, як порожня кишеня” . Але вже пробивалися й затверджувалися, насаджувалися й зміцнювали нові думки й почуття, нові відносини між людьми. З образою неизбивной, “як полинь на вітрі”, живе старий Гаврило. Здається, усе пропало: “…ламала худобина бази, гнили крокви розкритого бурою катуха”, коли стало зрозуміло, що син не повернеться, сгинул він разом з військом Денікіна, що відступає до Новоросійська.
Але людське серце здатне на багато чого, і поступово “прикипіло” воно до урятованого й виходженому продразверстнику. Простий хлопець, робітник-більшовик утягує старих у нове життя
В оповіданні “Червоточина” показана діаметрально протилежна ситуація. Із заможної сім’ї йде молодший син Степанко в ряди комсомольців. Мучається хлопець, коли бачить жадібність і злість батька. Їхні шляхи усе більше й більше розходяться. “Відпала від нього сім’я!” І почуває Степанко, що “у серце немає вже ні колишньої кревної любові, ні жалості до цієї нещадної людини, що зветься його батьком”. Гине ж Степанко зі святою вірою в загальне щастя
Нікого не обійшла ця жорстока боротьба. У неї утягнені все: старі, жінки, діти. Діву даєшся, як хтось міг уцелеть у цій кривавій мішанині. В оповіданні “Шибалково насіння” Шолохов показує, що життя йде вперед незалежно від катастроф. Її неможливо зупинити, вона мудріше будь-яких людських теорій.
Діти народжуються навіть у перервах між боями, життя тріумфує над смертю. Вона вчить гуманізму самих з вояків
“- За ноги його так об колесо! Що ти з ним страждаєш, Шибалок? – говорили, бувало, козаки
А мені шкода постреленка до крайності. Думаю: “Нехай ростуть, батьке в’язи згорнуть – син буде владу радянську обороняти. Усе пам’ять по Якову Шибалку буде, не бур’яном помру, потомство залишу…” Закінчується оповідання пророчою фразою: “Він у нас трошки з більшовиків, кусатися – кусається, нема чого гріха таїти, а злізу з нього не виб’єш!..”
Згодом у своїх добутках про Велику Вітчизняну війну Шолохов покаже стійкість і героїзм цих людей, породжених громадянською війною, що виросли у важкі роки соціалістичного будівництва. Саме це покоління відстояло й зберегло волю й незалежність у смертельній сутичці з фашизмом. А джерела й сила цього героїзму там, у громадянській війні, так геніально показаної Шолоховим.
Твір по оповіданнях Шолохова й Бабеля
Categories: Твори з літератури