Образ автора в ранніх оповіданнях М. Горького

Оповідання “Макар Чудра”, “Баба Изергиль”, “Пісня про Сокола” мають складну побудову – оповідання в оповіданні. Отже, у кожному з названих добутків є два оповідачі: “внутрішній” оповідання веде стара людина, а “зовнішній” оповідання, що, як рама, оточує історію старого, належить автобіографічному героєві. Завдяки цьому парубкові, читач має подання про зовнішність старих оповідачів. Макар Чудра – гарний циган – сторожить коней свого табору.

Він “схожий на старий дуб, обпалений блискавкою, але усе ще потужною, міцний і гордий своєю силою”.

Баба Изергиль працює на винограднику й нагадує автобіографічному героєві страшну чаклунку з романтичної казки: тьмяні очі; сухі, потріскані губи; зморщений ніс, загнутий, як у сови; чорні ями замість щік; звук голосу схожий на хрускіт костей. Надир-рагим-огли – кримський чабан. Цей мудрий старий – пантеїст, він зовсім злитий сприродой.

Досить згадати, як він рукою проганяє хвилю й вона слухняно скачується в море. Автобіографічний герой описує обстановку, у якій відбувається його бесіда зі

старими. Судити про автора можна по тому, як він сприймає навколишній світ – пейзаж в аналізованих оповіданнях романтичний: ніч, степ, поруч таємниче шепотить море, неясні тіні сковзають навколо, примарні вогники миготять удалині.

Природа одушевляється автором, тому море зітхає й шепотить, ніч лякливо відсувається від багаття Макара Чудри, зірки ласкаво блищать втомленим людям. Мало того, хмари й тіні складаються в примарні фігури, і баба Изергиль довідається Ларру, а автобіографічний герой бачить, як у повітрі кружляються Лойко Зобар і Радда. З наведених міркувань треба, що пейзаж у ранніх оповіданнях Горького не тільки романтичний, але й психологічний.

На початку оповідань нічна природа таємнича, тому що автобіографічний герой очікує почути від старих чудесну легенду або незвичайну історію про сильних, гарних, мужніх людей А в кінці оповідання міститься сумна картина досвітньої пори, коли після захоплюючої історії парубок знову вертається у звичне, сіре життя. Наприклад, оповідання “Макар Чудра” закінчується так: “Макар замовчав і, сховавши в кисет трубку, загорнув на груди чекмінь. Накрапав дощ, вітер став сильніше, море рокотало глухо й сердито”.

Дуже схожу концовкуимеет “Баба Изергиль”: “По небу всі повзли гучи, повільно, нудно… Море шуміло глухо й сумно” .

Крім опису старого оповідача й навколишнього оточення автобіографічний герой виконує й третю функцію: він слухає старих і сперечається з ними, допомагаючи тим самим розкритися цим героям Парубків з “Макара Чудри” стурбований нещасливим життям простих людей, воно хоче вчитися в них і вчити їх. Л старий циган радить йому тільки ходити й дивитися на мир, тому що давно перевірено – люди не слухають ніяких повчань: “Хто скаже, навіщо він живе? Ніхто не скаже, сокіл! І запитувати себе про це не треба.

Живи, і всі отут”.

Баба Изергиль дорікає автобіографічного героя за пасивність, обережність, безстрасність: “В!., старими народитеся ви, росіяни Похмурі всі, як демони… Ми любимо жити. Смотри-ка, хіба не утомилися за день ті, які співають там? Зі сходу до заходу працювали, зійшов місяць, і вже – співають!

Ті, які не вміють жити, лягли б спати.

Ті, котрим життя миле, от – співають” . Чабан Рагим після недовгих угод погоджується розповісти молодому слухачеві казку-пісню про Сокола – свого роду повчання про правильну й прекрасної, з погляду чабана, життя. Нарешті, автобіографічний герой підбиває підсумок філософської суперечки, що ведеться в кожному оповіданні.

Адже легенди й історії старих ставлять найважливіші моральні питання про зміст життя й призначення людини Макар Чудра, як романтичний герой, уважає, що у світі є одна цінність – абсолютна воля, яку треба відстоювати всіма силами до кінця. Тому з такою наснагою розповідає Макар про любов-двобої двох чудових молодих людей – Лойко й Радди. Звичайно, цей двобій любові й гордості не міг закінчитися нічим, крім смерті обох героїв.

Старого цигана, однак, це не лякає, він вимовляє свій висновок-вирок: “Ну, сокіл, хочеш, скажу одне минуле?

А ти її запам’ятай і, як запам’ятаєш, – століття свій будеш вільним птахом”. А молодий слухач не погоджується з такою життєвою позицією: на його думку, абсолютна воля, до якої прагнули герої з оповідання Макара Чудри, зовні дуже приваблива, але по суті веде до самоізоляції й самітності. Життя гордих красенів Лойко й Радди досить романтична, але зовсім марна Недарма фінал їхньої любові не народжує в душі автора нічого, крім смутку.

А от пісня про Сокола, пісня “сміливих і сильних духом” , викликає в автобіографічного героя приплив бадьорості, бажання жити й осягти таємниці миру. Оцінки Сокола в автора й старого Рагима збігаються.

Изергиль, як романтична героїня, уважає, що головне в житті – любов клюдям. Тому вона засуджує крайній індивідуалізм у Ларре й захоплюється безмежною любов’ю до людей у Данко. На думку баби, її власне життя схоже на життя Данко, ибоона теж присвятила своє життя любові клюдям.

Але автобіографічний герой оцінює Изергиль інакше: її любов до людей зовсім іншого роду, чим любов Данко; її гарні міркування про подвиги так і залишилися міркуваннями; у ній є риси й Данко, і Ларри.

Підбиваючи підсумок, слід зазначити, що образ автобіографічного героя присутній у кожному з аналізованих оповідань Хоча цей герой завжди залишається в тіні, явно майже не проявляє себе, можна затверджувати, що він є головним героєм, тому що на ньому “тримається” весь “зовнішній” оповідання. Автобіографічний герой виконує кілька функцій: через його сприйняття читач бачить старих і навколишній пейзаж; молодий мандрівник слухає легенди; він дає останню оцінку героям легенд і самих оповідачів. Автор викликає повагу в старих, хоча він не завжди погоджується з ними.

Аналізовані оповідання є романтичними й по художніх прийомах, і по ідеях. Автобіографічний герой з великої кількості людей, що зустрічаються йому під час мандрівок, вибирає й описує неординарних, цікавих для нього своєю неміщанською життєвою позицією.

Автор разом з оповідачами захоплюється силою й красою Лойко й Радди, Данко й Сокола, але він розуміє однобокість романтичного світогляду старих, що заманливо виглядає в легенді, але погано пристосовано до реального життя. Тому автобіографічного героя можна назвати єдиним реалістичним персонажем у ранніх оповіданнях Горького





Образ автора в ранніх оповіданнях М. Горького

Categories: Твори з літератури