“Роль поезії у 20-ті роки”

Початку століття в Італії, футуризм поши­рився в Україні. Представником цього напряму був М. Семенко, який шукав нові словесні форми для вираження динаміки життя, змін, що відбувалися дуже бурхливо. Група “Авангард” тяжіла до конструктивізму.

У перше десятиліття після революції особливо бурхливо роз­вивається поезія.

Найзначніші постаті серед поетів: В. Чумак, В. Еллан, П. Тичина, В. Сосюра, М. Рильський, поети-неокласики.

Єдина збірка В. Чумака “Заспів”, у якій він оспівує револю­цію, вийшла після смерті автора.

В. Еллан-Блакитний – один із зачинателів української радян­ської поезії. Редактор журналів “шляхи мистецтва”, “Червоний

Перець”. Його перша поетична книга – “Удари молота і серця” – зобразила грандіозний розмах революційного поступу і перші кроки будівництва соціалістичного суспільства.

В. Сосюру називають найтоншим ліриком української поезії. Він автор десятків поем, кількох десятків збірок поезій, автобіо­графічного роману “Третя рота”.

Євген Плужник – видатний поет і прозаїк, автор збірок “Дні” і “Рання осінь” , роману “Недуга”.

Творчість М. Бажана, що спершу тяжів до футу­ризму, характеризується філософською глибиною, епічністю, гро­мадянським пафосом.

Тривалий час широкому загалові невідомі були твори західно­українського поета і прозаїка Б. Лепкого. Він автор циклу романів про І. Мазепу, відомої в усьому світі пісні “Чуєш, брате мій”.

Відомими поетами у Західній Україні у 20-х рр. ХХ століття були Б.-І. Антонич, О. Ольжич, С. Городинський та інші.

Деякі західноукраїнські письмен­ники з симпатією ставилися до подій, що відбувалися в Радянській Україні й орі­єнтувалися на письменників революційно-романтичного напряму.

У 20-х рр. активізувався розвиток прози. У великих епіч­них творах письменники-реалісти намагалися осмислити і уза­гальнити події, що відбувалися, зміни в суспільно-політичному житті народу та його побуті, П. Панч, І. Ле, А. Головко.

Серед блискучої плеяди українських письменників початку ХХ століття – В. Винниченко. Він – один із найвидатніших діячів українського національно-державного від­родження.

Для творів Григорія Косинка – одного з фунда­торів української прози – характерна імпресіоністична лаконіч­ність і реалістична місткість авторського письма, ліричність, пси­хологізм.

За високу письменницьку майстерність проти “масовізму” виступили члени ВАПЛІТЕ. До неї увійшли колишні члени “Гарту”, дехто з “Плугу” і “Жовтня”. Організацію очолювали М. Хвильовий, М. Яловий, О. Досвітній, згодом М. Куліш і Г. Епік.

20-ті роки ХХ ст. – це час гострих дискусій про шляхи і прин­ципи побудови соціалістичної України та її культури, час, коли, здавалося, реалізуються найпрекрасніші сподівання народу, і час особистих трагедій найбільш талановитих представників творчої інтелігенції, яка під тиском сталінського диктату, розчарува­лася в ідеалах соціалізму і шукала можливості виходу України на шляхи демократичного розвитку.





“Роль поезії у 20-ті роки”

Categories: Твори з літератури