Сказковедение в 40-ві – 60-ті роки ХІХ століття

До 40-х років основним питанням сказковедения, з якого працювала громадська думку, було питання сутності казки як такої. З 40-х років центр тяжкості вивчення казки переноситься на вивчення її минулого. Казка не співвідноситься ні з якою суміжним чи родинним жанром, її специфічні ознаки, її форма перестають цікавити.

Висуваються нові проблеми історичного порядку. У цьому вся, безсумнівно, великий крок уперед. Проте задля рішення історичних проблем, станом науки на той час, були ще рано.

Це дуже унаочнення взаємодії того, як історичне вивчення фольклору, розпочате без точних, ясного бачення про природу його жанрів, призводить до невдачі. Прагнення пізнання старовини був у дусі тієї епохи.

Їм визначаються як слов’янофільські устремління, і родинні їм прагнення мифологов, і навіть дилетантів з табору адептів так званої “офіційної народності”. Цим можна пояснити, чому здорові початку, закладені, наприклад, у висловлюваннях І. І.

Срезневського, не отримали подальшого розвитку та частково навіть регрессировали. Це насамперед належить до представників напрями так

званої “офіційної народності”. У тому числі про казці писали І.

П. Сахаров, Д.

Про. Шеппинг, П. А. Бессонов. Як ми вже знаємо, збори Сахарова не зі справжніх казок, та якщо з переказів різних текстів XVІІІ століття.

У передмові до цього зборам Сахаров і висловлює свої думки, причому вловити їх сутність дуже важко, оскільки є й не так тверезими поглядами, скільки емоційними выкликами, сутність яких залишається неясною і який суперечать одна одній. Те він приписує казкам велике історичне значення які з джерелами історії, то зовсім заперечує це значення, полемізуючи з Макаровим. Він, очевидно, досі не відрізняє казок від повістей і билин.

Сахаров висловлює правильну думку, що є казки істинно росіяни й запозичені, давні й нові. Сахаров висловлюється лише тим, щоб відтінити значення “старих” і “російських” казок, оскільки “у яких полягає наша Російська сімейне життя; у яких зберігся наш чистий Російську мову” . Отже, погляди Сахарова зводяться до того що, що казками викликається любов до всього стародавньому й істинно російському, на противагу всьому нового і іноземному, чому оголошується війна І що Сахаров ненавидить.

Погляди Сахарова немає наукового значення. Минуле йому немає конкретного історичного характеру, це свого роду прапор. У науковому відношенні працю Сахарова важливий лише, що він містить низку цінних бібліографічних вказівок: любов до давнини змушувала його розшукувати видання казок.

У тому ж напрямі йде стаття Шеппинга “Іван-царевич, народний російський богатир”. Як свідчить вже заголовок, Шеппинг хоче в герої епічного билинного героя.

Казка нібито містить найдавніше зерно перекази, що у билині вже зіпсовано. Ми, отже, знову бачимо емоційно забарвлене звеличання в казці старовини, не збереженої навіть билинами. “Не уособлює чи Ілля в казках саме поняття рідний нашої матінки землі російської, з її широким розгулом, її могутністю, її багатствами і його теплою православної вірою?

” Проти Шеппинга виступив глава слов’янофілів Костянтин Аксаков з низькою заміткою “Про різниці між казками і піснями російськими”. Аксаков вперше висловлює таку просту природну думку, що казки і билини відрізняються формою.

Аксаков вже знав, що билина співається, і він відрізняє билину і казку як формою, а й у способу виконання, вводячи власне фольклористический принцип: казка мовиться, билина співається. Для Аксакова “казка і пісня різні изначала”. Казка полягає в вимислі, билина свідчить, що рахує бувальщиною.

Отже, Аксаков стверджує, який ми зараз сказали, переважно естетичне значення казки і історичне значення билини.

Відповідно, не казка, лише билина є вираженням народного духу. “Нічого й думати порівнювати Івана з Іллею Муромцем, цілком особливим, єдиним обличчям, богатирем переважно російським, выражающим собою російську землю, російський народ” . Ми повинні визнати погляди Аксакова переважно правильними й у свого часу надзвичайно передовими. Але не були сприйняті сучасниками, Аксаков залишився цілком самотній.

Шеппинг в відповідної статті пробував заперечувати Аксакову, обстоюючи і навіть розвиваючи свої колишні погляди.





Сказковедение в 40-ві – 60-ті роки ХІХ століття

Categories: Твори з літератури