Проблематика й художня своєрідність казок М. Е. Салтикова-Щедріна (Твори з літератури)

Його переслідують огуди: Він ловить звуки одобренья Не в солодкому ремстві хвали, А в диких лементах озлобленья. І вірячи й не вірячи знову Мрії високого покликання, Він проповідує любов Ворожим словом отрицанья… Н. А. Некрасов Тема циклу казок М. Е. Салтикова-Щедріна – алегоричне зображення сучасної авторові російської дійсності. Ідея циклу, з одного боку, викриття всієї державної системи самодержавства й показ неспроможності головних основ суспільства – сім’ї, власності, офіційним народностям, а з іншого боку, визнання творчої сили народу.

Одночасно в казках звучать смутні міркування автора про народну покірність і довготерпіння, авторське співчуття народу в його безправному положенні. Таким чином, Салтиков-Щедрін торкнувся у своїх казках не частки, а фундаментальної суспільної проблеми У цьому виявився мудрий талант письменника, що затверджував, що “всі великі письменники й мислителі тому й були великі, що про основи говорили”. Гуманізм, непримиренність до насильства, пошуки соціальної справедливості – от головний ідейний пафос казок.

Салтиков-Щедрін написав тридцять дві казки. По ідейному змісті всі казки умовно можна розділити на чотири групи. Першу групу становлять казки, у яких викривається самодержавство й дворянська держава: “Дикий поміщик”, “Ведмідь на воєводстві”, “Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив”.

У цих добутках підкреслюється думка, що дворянська держава заснована на праці простого мужика Генерали, які чудесним образом виявилися на незаселеному острові, умирали з голоду, хоча в річці кишмя кишіла риба, гілки дерев ломилися від плодів і т. д. Дикий поміщик, залишившись у своєму маєтку без селян, дуже зрадів: спочатку з’їв всі пряники з буфета, потім усе варення з комори, потім перейшов на пашу, а наприкінці здичавів до того, що став бігати рачки й обростив вовною. У казці “Ведмідь на воєводстві” знатні лісові воєводи Топтигини мріяли прославитися, улаштовуючи кровопролиття й невтомно борючись із “внутрішніми супостатами”. До другої групи казок можна віднести ті, у яких показується забитий, покірний, але працьовитий і добродушний росіянин народ: “Коняга”, “Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив”.

У казці “Коняга” зображується селянський кінь із розбитими ногами, з ребрами, що випирають, що оре разом із селянином землю й годує ситих і гладких “пустоплясів”. Вони ж гордо й презирливо поглядають на Конягу, начебто не розуміють, що саме завдяки йому вони можуть весело гарцювати й красиво філософствувати. У казці “Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив” генерали, пропадаючи з голоду на незаселеному острові, молилися тільки про одному: щоб Бог послав їм мужика.

І Бог зглянувся над ними – ниспосланний мужик виявився й рибалкою, і мисливцем, і майстром на всі руки, тому що навіть приловчився варити суп у пригорщі. Мужик крім рукомесла мав інше важливе достоїнство: був покірний волі панів до того, що сам звив мотузку, який вони його й зв’язували на ніч, щоб не втік У третю групу входять казки, де Салтиков-Щедрін висміює російських лібералів: ” Карась-Ідеаліст”, “Премудрий піскар” . Письменник сатирично зображує прекраснодушних лібералів, які впевнені, що зло у світі можна виправити гарними словами. Карась-Ідеаліст серйозно проповідує мир між щуками й карасями, призиваючи хижаків перейти на трав’яну їжу.

Кінчається ця проповідь тим, що балакучого ідеаліста проковтує щука, причому машинально: неї вразила безглуздість просторікувань маленького карася. Однак і інша життєва позиція висміюється автором – позиція премудрого піскаря. Ціль його життя полягала в тім, щоб вижити за всяку ціну.

У результаті цьому мудрецеві вдалося дожити до старості, але, постійно ховаючись у своїй норці, він осліп, оглухнув, більше походив на морську губку, чим на живу, шустру рибешку. чиКоштувало зберігати будь-що-будь своє життя, якщо онадолгие роки була по суті животінням, безглуздим існуванням? В останню групу можна об’єднати казки, які зображують мораль сучасного суспільства: “Пропала совість”, “Дурень”. Головного героя останньої казки всі навколишні називають цілком по^-казковому – Иванушка-Дурачок: він кидається у воду, щоб урятувати потопаючої дитини; грає з Левкой, якого всі навкруги б’ють і лають; віддає жебракові всі гроші, наявні в будинку, і т. д. Іронія Салтикова-Щедріна полягає в тім, що нормальні людські вчинки Иванушки сприймаються навколишніми як дурні.

Це свідчить про те, що саме суспільство вкрай зіпсоване.

Салтиков-Щедрін створив у російській літературі особливий жанр – літературну сатиричну казку, у якій традиційна казкова фантастика сполучається з реалістичною, злободенною політичною сатирою. По невигадливому сюжеті ці казки близькі до народного. Письменник використовує прийоми з поетики фольклорної казки: традиційний зачин, приповідки, прозору мораль, що легко зрозуміти зі змісту.

Разом з тим казки Салтикова-Щедріна істотно відрізняються від народних.

Сатирик не наслідував фольклорних казок, а на їхній основі вільно затворів власні, авторські Користуючись звичними фольклорними образами, письменник наповнював їх новим змістом, вдало придумував нові – виразні образи. Фольклорні казки виражають звичайно загальнолюдську мораль, показують боротьбу добрих і злих сил, обов’язкову перемогу позитивних героїв завдяки їхній чесності, доброті, розуму – Салтиков-Щедрін пише політичні казки, наповнені актуальним для свого часу змістом. У щедринских казках протистоять один одному не добро й зло, а дві соціальні сили – народ і його визискувачі. Народ виступає під масками добрих і беззахисних тварин, а часто й без маски – просто як мужик.

Визискувачі представлені в образах хижаків або просто як поміщики, генерали й т. п. У таких казках переважна увага приділяється не особистої, а соціальної психології персонажів. Письменник свідомо уникає “портретності” героїв, але створює типи, тобто сатирично висміює не окремих осіб, а цілі шари суспільства. Фантастика Салтикова-Щедріна реальна, тому що не спотворює життєвих явищ; перенесення людських рис на тваринний мир створює комічний ефект, оголює безглуздість існуючої дійсності. Наприклад, у казці “Ведмідь на воєводстві” автор заявляє, що великі й серйозні лиходійства заносяться на скрижалі історії, а всі Топтигини хотіли “потрапити на скрижалі”.

Такі міркування відразу дають зрозуміти, що мова йде не про ведмедів, а олюдях. Складаючи свої казки, Салтиков-Щедрін ураховував, звичайно, художній досвід І. А. Крилова й запозичив через вітчизняного байкаря “езопова мова” і російські зоологічні маски, а також використовував прийоми літературної сатиричної казки Західної Європи.

При цьому в щедринских казках відбився досить оригінальний художній мир образів і картин російського життя останньої третини XІX століття. На закінчення необхідно відзначити, що літературний талант Салтикова-Щедріна виявився в сатирі, тобто в зображенні й нещадному висміюванні суспільних і людських пороків. Хоча доля сатирика важка, а праця його невдячна, Салтиков-Щедрін уважав, що в сучасних російських умовах соромно йти від реальних проблем і “Вроду долин, небес і моря И пещення милої оспівувати…

” , Однак, щоб викривати негативні сторони життя, необхідний ідеал, в ім’я якого висміюються пороки й недоліки. Добутку Салтикова-Щедріна містять у собі не тільки суворі, безрадісні картини сучасної дійсності, але й любов до Росії, віру в її майбутнє. Сміх письменника-сатирика нещадний, але одночасно цей сміх приносить оптимістичне почуття моральної перемоги над злом: “Ніщо так не обескураживает пороку, як свідомість, що він вгаданий і що по його приводу вже пролунав сміх”, – заявляв автор. Салтиков-Щедрін створив новий жанр у російській літературі – політичну сатиричну казку “для дітей неабиякого віку”.

Казки, написані переважно в останні роки життя письменника, містять проблеми й образи попередньої творчості сатирика. Отже, вони є для Салтикова-Щедріна своєрідним підсумком письменницької діяльності У казках відбилася характерна риса творчої манери автора – з’єднання художнього початку й злободенної публіцистики, недарма письменник називав себе “істориком сучасності”, “літописцем мінути”. У казках у безпосереднім і різкому зіткненні діють представники антагоністичних класів: мужик і генерали, мужики й дикий поміщик, “лісові мужики” і воєводи Топтигини, карась і щука, Коняга й пустопляси.

Цикл казок Салтикова-Щедріна – це як би “соціальний портрет російського суспільства”, з погляду автора.