Образ Половчихи в новелі Ю. Яновського “Шаланда в морі”

Многострадна моя. Синьоока.

Змарніли. Жива!

І стоїш ти одна, посивіла, стара Ярославна

На дніпровськім лужку, на трипільському древнім валу.

А. Малишко

Нічого немає в світі кращого за жінку, жінку-дружину, подругу, матір. Саме вона з давніх-давен підтримувала родинне вогнище, плекала дітей, продовжуючи рід. Саме вона взяла на свої маленькі плечі тягар війни.

Кому, як не жінці, довелося працювати у полі, біля верстатів, орати землю, стримувати страшні звістки про загибель чоловіків та дітей, лікувати поранених, доглядати хворих.

До

образу жінки в українській літературі зверталося чимало поетів та письменників. Починаючи від Ярославни, про жінку писали і Т. Шевченко, і Г. Квітка-Основ’яненко, і П. Грабовський, і А. Малишко, і Б. Олійник, і В. Симоненко та багато інших.

Не забув про долю жінки і Юрій Яновський, згадавши Про неї в новелі “Шаланда в морі” з роману “Вершники”. Так, саме згадавши. Бо образ старої Половчихи передається скупими штрихами.

Ю. Яновський розповідає про минуле цієї жінки лише в одному епізоді, коли Половчиха чекає на Мусія, свого чоловіка, і пригадує дівочі роки.

Родом вона з Очакова, доброго рибальського роду, доброї степової крові. Скільки сваталось до неї заможних хазяїв, але вийшла вона за рибалку Мусія Половця. Це був “непоказний хлопець, нижчий од неї на цілу голову”. Але така вже любов.

Побравшись із Мусієм, почала вона боротися за життя. Разом із чоловіком працювала, разом із ним виховувала своїх синів. Залишається тільки дивуватися силі духу цієї жінки, яка бачить, якими ростуть її сини: “Андрій вдався у дядька Сидора, таке ж ледащо й не знати що, а Панас привозив матері контрабандні хустки й серги, шовк і коньяк… А Оверко – той артист і грав з греками у “Просвіті” та читав книжки, написані по-нашому… Тільки Іван працює на заводі і робить революцію”.

Звичайно, боляче матері, що сини її “одного роду та не одного класу”. Але вона тримає себе і родину “в залізному кулаці”. Вона стоїть на чолі сім’ї, “мов скеля в штормі”.

Неперевершеної сили набуває картина чекання Половчихи біля моря. Вона вирядила свого чоловіка у зимове море і тепер чекала на його повернення. Раптом насунувся туман, але Половчиха не панікує, вона стоїть нерухомо. її серце ладне було вискочити з грудей, коли вона побачила шаланду із її чоловіком, що боровся із стихією.

Міцна і сильна, жінка не показувала страху перед морем. Не злякало її навіть те, що раптом зламалося весло, шаланда стала кружляти і перекинулась. У ці хвилини Половчиха ладна була, як та Ярославна, полетіти до свого лада, допомогти йому. Але вона твердо стояла на березі і чекала найстрашнішого.

Не лякали її мороз і крига, що обпалювала її литки, вона цього не помічала. Половчиха мовчки тужила за своїм судженим.

Але сміливим та праведним завжди щастить. Доля зробила Половчисі дарунок за всі її страждання. Чоловік залишився живий. Він не хотів кидати артільне добро, тому плив за човном, штовхаючи його поперед себе.

Половчиха із чоловіком удвох впоралися біля врятованої шаланди, а потім “подружжя Половців пішло до домівки… вони йшли впевнено й дружно, як ходили ціле життя”. Так невгасима сила відданості, любові цієї жінки залишила живим Мусія Половця.

Ю. Яновський у новелі “Шаланда в морі” продовжує народні традиції, традиції “Слова о полку Ігоревім”. Письменник створює збірний образ жінки-трудівниці, вірної подруги рибалки, “маяк невгасимої сили”. Цим самим він доповнює ту галерею образів жінок, що були створені іншими письменниками та поетами. Яновський збудував пам’ятник жінці-подрузі, жінці-матері, перед яким відчуваєш пошану, вдячність:

Віддай усе, що взяв, і освятись.

Ще більше, ніж узяв, зумій віддати…

Стоїть на видноколі світла мати –

У неї вчись.

Б. Олійник. “Віддай усе, що взяв, і освятись”



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Образ Половчихи в новелі Ю. Яновського “Шаланда в морі”

Categories: Твори з літератури