Моя киця Малявка

Моя мрія – мати кошенятко – здійснилася минулого літа.

А сталося це так…

Відпочивала я у бабусі, недалеко від Полтави. У сусідів, з дівчинкою яких я товаришувала, кішка привела кошенят: дві кішечки і котика. В листі до мами я дуже просила дозволити взяти кошенятко.

Надії було мало, бо після того, як від нас утік котик Тимко, мама говорила: “Жодної тварини!” Та відповідь я одержала, на диво, з дозволом.

Як же тепер бути: за два тижні мені до школи, а кошенятко лише народилося? Допоміг життєвий досвід бабусі. Вона запевнила:

“Кішки – то дуже живучі тварини”.

У день приїзду мами ми з бабусею вранці-рано пішли за кошеням. Катя, “господарка кішки”, яка була старшою за мене, похитала головою і стала відмовляти нас, мовляв, кошеня дуже маленьке і не виживе без кішки. Я ж повірила бабусі.

У маленькій коробочці з-під іграшки здійснила п’ятигодинний переїзд моя маленька киця. Яку ж радість і щастя відчула я, коли привезла її додому. Як приємно було годувати її з сосочки та доглядати замість кішки.

Ми довго думали, як її назвати. Я хотіла назвати Муркою або Мурьонкою, але мама сказала: “Назвемо кошенятко Малявкою, бо ми взяли її дуже маленькою, і вона ніколи не буде більшою за нас”.

Ми її няньчили, як маленьку дитинку. А от тому, що вона була мало з кішкою-мамою, Малявка зовсім не нявкає, тільки іноді можна почути тихесеньке-тихесеньке “мя” – і все.

Я дуже люблю Малявку, бо сама її доглядала і доглядаю.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Моя киця Малявка

Categories: Твори з літератури