Унраїнсьне традиційне вбрання й мода сьогодення

Я дуже пишаюся тим, що значну частину одягу мені власноруч пошила мату­ся. Іноді я можу уявити себе справжнім дизайнером! Коли у мами є вільний час, ми з радістю сідаємо за шиття, lіe така цікава справа: вигадувати моделі, будувати ескізи, вибирати тканини в крамниці. Мені не завжди вдається вигадати все від початку до кінця, звісно, більша частина роботи у мами, – вона вправна майстри­ня. та й фантазія в неї чудова.

Я й досі дивуюся, як їй вдається поєднувати стри­маність, скромність і вишуканість в одязі, який вона шиє для мене чи для батька.

Батько теж дуже пишається мамою: з його слів, його ділові костюми не поступа­ються найкращим і найдорожчим моделям.

Іноді мама щось шиє для себе – тоді мені ще приємніше допомагати їй. Вос­таннє вона шила для себе широку білу туніку – це така напівкофта, напівсукня, яку носять із брюками. Ми разом вибирали тканину – натуральну світлу вовну біло-кремового кольору, потім разом вигадували фасон.

Нарешті мама взялася за шиття. Звісно, розкроювана тканину вона сама: я ще не надто вправна в цьому, а вирізати треба все дуже-дуже точно. Я дивилась, як ножиці немов літають над столом у вправних маминих руках, потім з окремих шматків почали з’являтись обриси майбутньої туніки. Все було таким білим, таким вишуканим і елегантним! Я навіть спеціально заходила до кімнати, аби подивитися, як народжується річ.

Коли ж все було завершено, мені здалося, що матуся не дуже задоволена резуль­татом. Вона задумливо приміряла нову туніку перед дзеркалом.

– Щось не так? – спитала я.

– Ніби все добре, але якось занадто просто, тобі не здається? – відповіла ма­туся.

– Може, якісь яскраві буси… І все виправиться.

– Ні, в мене краща ідея, – раптом посміхнулася матуся, задоволена своєю

Вигадкою.

Ну, я вже казала, що фантазія в мами пречудова, тож я з цікавістю почала спостерігати, що ж буде далі – що вона вигадала цього разу? Я дуже здивувалася, коли наступного дня мама показаіа мені фотографії українських сорочок у жур­налі. який вона позичила в подруги, й схеми гаптування з цього журналу. Але ж все геніальне – просте!

Наступні кілька днів вся родина дивилася, як з білої туніки народжується май­же народна сорочка-вишиванка. Мама залишилась вірною своєму смаку: гапту­вання було зовсім небагато – на рукавах та по контуру коміра, тож готовий виріб виглядав такою собі елегантною стилізацією. Я довго розглядала схеми й мами­ну роботу: вона обрата червоний та чорний кольори. Спочатку вона створила власний малюнок, ко­ристуючись уже готовими, поєднуючи окремі елементи. А потім взялася до роботи.

Я й не думала, що гаптування сороч – ки – такий кропіткий та повільний процес. Тут потрібні уважність, терпіння й неабияка акуратність.

Щовечора мама сідала у крісло – й з-під голки народжувався простий, але оригінальний орнамент. Усі ми зачаровано спостерігали за цим мистецтвом, адже досі матуся ніколи не використовувала вишивку в одязі, який шила.

Нарешті усе було готове! Туніка з українським гаптуванням стата справжньою окрасою маминого гар­дероба. А я, милуючись мамою, подумала, що українські традиційні мотиви можуть бути використані й у сучасному модному одязі. І навіть мають бути використані.

Бо мода на етніку така ж вічна, як мода на класичний стиль, а вишивка на одязі чи прикраси, схожі на народні, роблять вбрання оригінальним та елегантним.

Завдяки цій історії я серйозно зацікавилася вишивкою – і вже майже закін­чила свій перший витвір. Це лише невеличка серветка з гаптованими краями та квіткою в центрі, але я сподіваюсь надалі вчитися цього мистецтва й колись ство­рювати одяг із народними елементами, як це робить моя матуся.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Унраїнсьне традиційне вбрання й мода сьогодення

Categories: Твори з літератури