Людина й природа в “Кримських сонетах” Адама Міцкевича

Потрапивши на чуджу землю, спостерігаючи багатства чужої йому природи, Адам Міцкевич зумів зберегти в уяві вроду

Рідної землі, яка підсвідомо проявляється в сутності єства ліричного героя його “Кримських сонетів”: Я так напружив слух, що вчув би в цій землі Й голос із Литви.

“Кримські сонети” – особливі твори за своїм звучанням і глибиною думки, за мелодійністю й тематичною розмаїтістю. Смороду уособлюють внутрішній порив автора до рідної землі, від якої він був силоміць відірваний царською охороною:

Про мисле! Спогадів

є гідра мовчазна, Що спити на дні твоїм під зливами-дощами, А в супокійну мить рові серце пазурами.

Сонет про яструба – це твір, який відображає почуття автора під година перебування у ворожому гурті. Співає порівнює собі з підбитим птахом, наче зливається з яструбом, відчуває страшну загрозу від перебування в чужому середовищі. Становище яструба – це становище висланого з рідної землі Міцкевича:

Нещасний яструб! Бурі його збили З небес, у чужі закинувши краї; Він мокрі пера розгорнув свої, На щогли сівши, зморений, безсилий. Мені здається, що сонет “Руїни замка в Балаклаві” перегукується з твором Лесі Українки “Царі”. Певно, у душі шкірного поета є нотка єдності з народом і відповідальність за його частку

Яскраво й образно розповідає співає про вроду кримської ночі. Читаючи ці рядки, проймаєшся єдністю людини й природи, вловлюєш навіть її звуки й заходи. Проте Міцкевич невіддільний від своєї рідної землі. І тому чари Криму мерхнути, коли автор згадує свою батьківщину:

Далекої Литви природа непочата – Грузька драговина, незаймані ліси… Мені любіший отут шум сосон, дзвін коси, .Ніж солов’ї Байдар, салгірських лук дівчата





Людина й природа в “Кримських сонетах” Адама Міцкевича

Categories: Твори з літератури