Справжні відносини модерністської літератури і літератури фашистської неможливо визначити виходячи лише з лежачого на поверхні і очевидного факту несхвального відносини фашистів до модернізму. Само собою зрозуміло, що деякі якості модернізму були абсолютно неприйнятні для нацистів, для їх реакційно-романтичного мистецтва, який намагався обдурити обивателя, начинити його сліпим оптимізмом, обожнюванням вождя і вірою в особливу роль арійської раси. Багато хто з письменників-модерністів були ворогами фашизму, а інші й його жертвами. Фашизм в 30-40-і роки з’явився одним з головних факторів, що визначали песимізм письменників, з жахом і відчаєм поглядають на злочини варварів XX століття.
Фашистська література зросла не на порожньому місці, вона має певні традиції. Її традиції закладені в найбільш реакційної частини буржуазної літератури, безпосередньо пов’язаної з імперіалістичною ідеологією в псевдоісторичною літературі, Героїзувати загарбницькі війни і створювала культ “над-людей”; в колоніальному романі, що заохочує експансію, расистську і націоналістичний прославляння тієї або іншої раси, тієї чи іншої нації; в ідеалізації монополістичних об’єднань і деспотичної держави, що грунтується на залізній дисципліні і бездумному підпорядкуванні. Подібного роду література постійно опинялася в стані протиборства з літературою естетської, формалістичної, песимістичною. Але непрохідного кордону між ними ніколи не існувало.
Що ж стосується фашистських держав, що виникли в Європі 20-30-х років, то модернізм там, в загальному, переслідувався. Але перш за все переслідувався реалізм, все те, що не служило вихованню рабської свідомості. Переважна більшість справжніх письменників Німеччини емігрувало, і національна німецька література пізнала гірку долю вигнання.
Саме по собі це є доказ несумісності справжнього мистецтва і фашизму. Але не тільки це: на грунті фашизму не виросло нічого гідного уваги, нічого художньо значного – як у Німеччині, так і в Італії, в Японії. Не можна сказати, що італійська література опинилася в еміграції, як то було з літературою німецької. І все ж у 20-30-ті роки література Італії перебуває на периферії європейської літератури.
Фашистська література – крайнє вираження деградації буржуазної культури XX століття, закономірний наслідок підпорядкування літератури реакційної ідеології, ворожою і людині, і мистецтву.
Навіть у тих національних літературах, в яких у 20-ті роки декадентські тенденції були особливо сильні, розвиток літератури визначалося великими успіхами реалізму, не кажучи вже про загальній панорамі літературного процесу. Модерністські школи прижилися і поширили свій вплив особливо в Європі і особливо до кінця війни, в 20-і роки. Часто при цьому письменники починають відчувати ті пута, які накладає модернізм, і рвуть їх, виходячи за межі тієї чи іншої модерністської угруповання.
Так було з багатьма експресіоністами, сюрреалістами, шведськими примітивістами, або віталісти, що зовсім не виключає досить широкого впливу самих різних течій на сучасну літературу.
Треба підкреслити, що цей вихід за межі модернізму обумовлювався не тільки бунтарської налаштованістю багатьох модерністів, але й об’єктивними умовами: зростаючим розумінням суспільної ролі і відповідальності мистецтва, зв’язком з зміцнював свої позиції, все більш авторитетним революційним комуністичним рухом. Стаючи могутнім фактором суспільного життя, комуністичний рух у 30-ті роки стало першорядним за значешно чинником літературного розвитку. Модерністи змушені були визначати свою позицію щодо цього чинника-і багато з них, уточнюючи, конкретизуючи своє абстрактно-анархічне бунтарство, примикають до революційного пролетарського руху.
У 30-і роки трансформується не тільки суспільно-політична позиція багатьох модерністів, що долають “соціальну безграмотність” анархізму та індивідуалізму. Відповідну трансформації зазнає їх естетична позиція, і трансформація ця йде в одному і тому ж напрямі – у бік реалізму, дуже часто реалізму соціалістичного. Сам по собі цей факт свідчить про життєвість реалізму, про органічну потреби в ньому мистецтва, потреби, яка гостро усвідомлюється в хвилини серйозних випробувань, коли індивідуалізм і аполітизм долаються як небезпечне соціальне захворювання.
У 30-40-і роки нашого століття показують, що умови демократичного підйому несприятливі для модернізму. Видатний гватемальський пісательМігель Анхель Астуріас писав; “Ми, латиноамериканські романісти, пов’язані з безперервною традицією боротьби, в ході якої розвивалася наша велика література”, а тому “щоб стати справді латиноамериканським, роман повинен зберігати вірність бойовому духу “,” нелатіноамеріканскімі “здаються поети, які” вбачають своє покликання в тому, щоб бігти від дійсності “. З цієї причини в XX. столітті латиноамериканська література займає своє місце в першому ряду найбільш видатних і своєрідних явищ світової літератури. Важко було б пізнати її по письменникам, “біжучим від дійсності”, – національну своєрідність стирається, блякне у сфері віддаленого від життя мистецтва.
Але могутній і багатий фарбами американський континент, цей величезний і яскравий світ, постав перед читачем завдяки літературі, “вірною бойового духу”.
Щось подібне ми бачимо і в країнах Сходу, наприклад в Індії, охопленої полум’ям боротьби проти англійських колонізаторів і виявила, себе в універсальному генії Рабіндраната Тагора.
На ваги в боротьбі напрямків лягла в 20-30-ті роки література цілих континентів та країн – Латинської Америки, Індії, Японії, Китаю і т. д., показуючи, яке величезне естетичне і суспільне, загальнокультурна значення мав не тільки реалізм, але й романтизм. Про це говорить мистецтво латиноамериканців, сплавити воєдино романтичні і реалістичні форми, втілюючи стихію народного життя і стихію народної творчості. Зовсім оригінальний варіант романтизму постав і в творчості Тагора.
А якщо повернутися до Європи, то вражає, якими фарбами грає романтизм в поезії слов’янських країн. Питання про романтизм в зарубіжній літературі XX століття – це питання про форму поетичного передбачення, про форму вираження оптимістичного світовідчуття. Не дивна виняткова живучість і життєвість романтизму в літературах тих країн, де особливо сильними були традиції народного мистецтва, де в романтичних формах закріплювалося народне оптимістичне і активно гуманістичне світосприйняття. Пов’язаному з народною традицією романтизму революційної слов’янської поезії під стати романтизм іспанської революційної поезії 20-30-х років. “Революційна романтика – романтичне прийняття та затвердження нового життя, романтичні образи і романтично забарвлений стиль – була характерною особливістю передової літератури в дні угорської радянської влади… “
Вторгнення політики, актуальної соціальної проблематики в мистецтво було настільки значним в 30-ті роки, що цей процес охопив самих різних і з естетичним, і з суспільно-політичним поглядам письменників, у тому числі вельми і вельми буржуазних.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Антіфашіская тема у творах зарубіжних авторів
Categories: Твори з літератури