Зв’язок Донських оповідань Шолохова із сьогоднішнім днем (Твори з літератури)

Сьогоднішній мир немислимий без війни, війни видимої, відчутної, котра несе й калічить людські життя. В “Донських оповіданнях” Шолохов виразив все своє відношення до страшних подій громадянської війни, що з’явилася трагедією російського народу. Війна згубна для обох сторін взагалі й втройне трагична, коли брат воює проти брата, сусід проти сусіда, друг проти друга. Для націй громадянська війна – більша трагедія, оскільки ніякого позитивного прогресивного результату, як наприклад, національні визвольні війни, вона не приноситься

Така війна приносить лише непоправні втрати, калічить душі, роз’єднує рідних людей на “своїх” і “ворогів”, яким може стати член власної сім’ї – батько, син, брат, приносить безглузду, нічим не виправдану жорстокість, сплеск самих жорстоких, темних і похмурих емоцій. Письменник говорить у своєму добутку прямо – неприпустимо, коли люди, розумні істоти, приходять до варварства й самознищення, коли основа миру – сім’я гине. “Донські оповідання” дуже реалістичні, у них показана вся правда війни, та, що не щадить нікого, навіть дітей. У його оповіданнях немає зайвих романтичних крас.

Шолохов показує, що не можна надто мальовничо, барвисто писати про смерті серед “сивих ковилей”, приписувати погибающим той стан, коли вони “умирали захлинаючись гарними словами”.

У добутку Шолохова чудова краса в простоті слова, у народності мови. На мою думку зміст оповідань у тім, що люди, щоб довести свою відданість своїм ідеалам, переступають через життя й долю самих рідних, близьких людей. У цьому розумінні оповідання сучасні, оскільки заради ідеї, що на сегодняший момент заміняють гроші, люди ненавидять і вбивають один одного.

Заради грошей у наш час можуть “і батька вбити, і мати продати”. Саме це й хотів сказати Шолохов: у будь-який час найдеться причина для братовбивчої війни, але потрібно пам’ятати й не забувати історію, її гіркі й криваві уроки. Герої в Шолохова не міркують, а діють, не замислюючись, по першому заклику серця кидаються в ріку рятувати лошати, рятують дітей від банд. Але поряд з гарними вчинками, так само, не замислюючись, убивають синів, віднімають останнє в селян

Вони змушують те злитися, то плакати. Читаєш, і “смуток-туга” заповнює твоє серце. Шолохов будить схований у наших душах вогонь, прилучаючи до великої доброти, великому милосердю й великій людяності російського народу.

Він належить до числа тих письменників, чиє мистецтво допомагає кожному стать більше людяним, і воно безсмертно й актуально як ніколи. Суть оповідань Шолохова змушує замислюватися про сенс життя, про зміст війни, про сучасне життя

Доля селянства, його положення в Росії завжди були проблемою, що далеко виходить за рамки економічні, – це була проблема в першу чергу моральна. Письменниками XІX століття селянин сприймалося як “сівач і хоронитель” рідної землі, як носій вищих людських цінностей, природної мудрості, згоди із природою. Російська дійсність XX століття поставило селянство в нові умови; влада, що прийшла під гаслом “Землю – селянам”, багато в чому повернула часи кріпосного права, коли мужики були прикріплені до землі й не мають змоги користуватися плодами своєї праці, а тисячі селянських сімей взагалі були знищені

Рік суцільної колективізації – 1929 – офіційні влади йменували “роком великого перелому”. Сьогодні історики додають до цього: “Перелому хребта селянства” – саме тоді все саме талановите, працьовите, життєздатне населення сіл було знищено в ході ліквідації куркульства як класу. У російській літературі XX століття тема селянської долі складалося дуже непросто. З одного боку, письменників змушували, зобов’язували створювати добутку про сільських жителів – це час встиг застати застрелився в 1930 році Маяковський, що писав про те, що дано завдання повернутися “особою до села”, – і поети дружно беруться його виконувати, озброївшись гуслями. Сам же автор пояснює, що в нього особа – одне: воно особа, а не флюгер.

Але це в Маяковського. Це – у Пастернаку, що, з’їздивши по спецзавданню у творче відрядження, так і не написав про нове щастя колгоспного села

А скільки було таких, хто написав! Відомо, що тільки за короткий період 1929-1934 р. було надруковано більше 300 добутків різних жанрів про колективізації, про роботу свідомих колгоспників і підступи кулаків. Будувалися вони по строгих канонах і до реальної картини сільського життя мали непряме відношення

Небагато було добутків, у яких зустрічалася реальна картина, вирішувалися реальні проблеми. У їхньому числі, наприклад, роман В. Вересаєва “Сестри”, написаний в 1931 році. Він був виданий в 1933 році й відразу засуджений тодішньою літературною критикою за неправильну авторську позицію й більше не друкувався до наших днів. “Помилковість” же позиції автора полягала в тім, що він дав правдиві й страшні картини розкуркулювання, показав, як молоді люди, комсомольці, приїжджають у село й по рознарядці розоряють селянські будинки, прирікають на посилання й загибель цілі сім’ї, включаючи старих і малих дітей

Одна з найстрашніших сцен у романі – розкуркулювання сім’ї старого селянина, головна провина якого в тім, що на зборах він висловив здорову думку – на своїй землі мужик завжди буде працювати краще, ніж на загальній: “Коли рілля моя, я про декрети не думаю, я на ній з темна до темна працюю, за землею своєї дивлюся, як за оком!”. От за ці слова й оголошений він ворогом, у його будинок приходять, щоб вигнати відтіля всю сім’ю, відібрати нажите – недарма баба називає це “денним розбоєм”. Забирають всі, у тому числі й дитячі валянки з ноги маленького хлопчика. І от, коли сани, повні селянським добром, від’їжджають знадвору, дитина біжить за ними по снігу й просить віддати валянки. І зміст ця сцена знаходить глибоко символічний – недарма вона так урізалася на згадку одного з комсомольців, змусила його засумніватися в правоті того, що вони роблять вдеревне.

Тоді ж, в 1930 році, М. Шолохов задумьюает, перервавши роботу над “Тихим Доном”, написати добуток про сучасність, про “перевиховання селян у дусі колективізму”, по його власному вираженню. Так почалася робота над “Піднятою цілиною”. Творча історія роману незвичайна – дві його книги були написані в різні роки – довоєнні й післявоєнні. Сьогодні “Піднята цілина” ставить перед читачем чимало питань. Документально підтверджено, що правду про те, як насправді завойовувалося нове життя, письменник знав уже на початку 30-х років, бачив і те, до чого прийшло селянство в підсумку його відчуження від землі й власності, і все-таки роман – зовсім не про цьому

Довгі роки він сприймалася як класика радянської літератури, добуток, написаний рукою великого майстра, але от як співвіднести сьогодні те, що в ньому написане, з теперішніми поданнями про той період, що зложилися на підставі знову, що відкрилися для нас фактів, документальних свідчень? Одна зі спроб дати нове прочитання роману М. Шолохова зроблена автором статті, опублікованої в 1990 році в журналі “Вогник”, І. Коноваловой. Стаття озаглавлена навмисно полемично: “Михайло Шолохов як дзеркало російської колективізації”.

Одна з ідей автора в тім, що художник ціль перед собою поставив одну, а домігся іншого, правда пересилила помилкові установки, і всупереч їм був створений достовірний добуток – це можна побачити на прикладі образів комуністів у романі. Точка зору І. Коноваловой – один з варіантів сучасного прочитання добутку. Далеко не все в такому підході переконливо.

И зовсім вуж важко погодитися з тим, що, наприклад, Андрій Разметнов – це просто недотепний, чи не смішна людина, не здатний до селянської праці. Здається, що із шолоховским текстом не всі так просто. У романі тісно переплелися як би три установки, що сходять до різних джерел: власне бачення, що дозволяє авторові правдиво відобразити багато чого з того, що діялося й у селі й у людських душах: природне небажання віддавати нажите добро, необмежена влада людей, часом таких далеких від досконалості в моральному змісті

Як не згадати тут Макара Нагульнова, що загрожує селянам зброєю й говорить про свою готовність стріляти в бабів і ребятишек, якщо того зажадає революція; інша художня установка у романі йде від авторської ж позиції, але грунтується не стільки на реальній картині життя, скільки на вірі в утопію загальної щасливої праці – тоді, на початку 30-х, у це повірили багато хто, адже сама ця утопічна мрія опиралася на мрії народні про радості загальної праці й справедливому пристрої життя, досвід такої праці в російському селу був чималий – від косовиці до допомоги всім селом при будівлі будинку; і, нарешті, третя складова роману – це ті ідеологічні догми, які, хотів він того чи ні, зобов’язаний був відбити у романі письменник, тут і підступи ворогів, наділених свідомо звірячими рисами, і не менш звіриний образ кулака, що вморив голодом свою матір, і мудрий секретар райкому партії. Всі ці установки, настільки різні, переплітаються у романі, створюють складний візерунок, у якому правда сусідить із щирою оманою автора, а реальні проблеми – з надуманими, начебто очікування Макаром Нагульновим світової революції