Вивчення оповідань Теффі в XІ класі

У деяких програмах по літературі, у списках, рекомендованих для позакласного читання, значаться добутки Теффи – чудової оповідачки, поетеси, драматурга. Мова йде про оповідання “Ностальгія”, “Маркита”, “Життя й комір”.

Звичайно ці добутки викликають інтерес у школярів, але вчителі, проводячи по них уроки, зазнають труднощів, тому що науково-методичної літератури по творчості письменниці явно недостатньо, у той час як уже сучасники озивалися про неї із замилуванням. А. Куприн називав її “єдиної, оригінальної, чудесної” . Сашко Чорний – “письменником більшим, глибоким і своєрідним” . М. Іванов уважав Теффи “розумним, гарним письменником”, якому й “через сто років будуть дивуватися”.

Не можна сказати, що наукова думка зовсім обійшла Теффи стороною. Є видані ще в 70-е роки книги Л. А. Спиридоновой, у яких, поряд з іншими сатириками початку XX століття, приділені увага й творчості художниці. Це дуже значимі по охопленню матеріалу й за рівнем аналізу дослідження, але в радянський час письменниця-емігрантка сприймалася на периферії інтересу

до комічного початку. Крім того, оцінки того років давно застаріли. У сьогоднішнім літературознавстві інтерес до емігрантського періоду життя й творчості Н. А. Теффи обумовлений загальною тенденцією, що прагне вписати закордонну літературу в загальний процес розвитку російського мистецтва XX століття. Проблеми її творчості розглядаються в збірнику наукових статей6 , опублікованому за матеріалами міжнародної конференції.

На жаль, дані видання не завжди доступні вчителеві, тому що їхні тиражі невеликі й навіть бібліотеки обласних центрів не розташовують ними. Все це наводить на думку про необхідність звернутися саме до тих добуткам, які рекомендовані для знайомства на уроках літератури вшколе.

Насамперед, на наш погляд, варто звернути увагу хлопців на своєрідність комічного початку у творчості Теффи. У її оповіданнях смутн і смішне часто переплітаються й становлять єдине ціле. Не випадково Г. Адамович писала: “Але тільки людина винятково неуважний або надзвичайно поверхневий не помітить, скільки смутку в кожному її оповіданні, – і навіть більше: яке деренчання чується в цих оповіданнях, начебто від порваної струни”7.

У сучасній науці закріпилася думка, що з ім’ям письменниці зв’язаний цілий напрямок у російській сатиричній літературі початку XX століття. Л. А. Спиридонова затверджує: “Сміх Теффи – явище унікальне не тільки в росіянці, але й у світовій літературі”8 . Звичайно, щоб підкреслити своєрідність комізму Теффи, її порівнюють із А. Т. Аверченко – сучасником і соратником по спільній роботі в журналі “Сатирикон” . Як відзначають дослідники, сміх в Аверченко більше заразливий, відкритий, а в Теффи – більше тонкий. Аверченко йде у своїх оповіданнях від анекдоту, від ситуації, а Теффи – від характеру. Аверченко ставить свого героя в смішні положення, а Теффи шукає смішне в особистості, у споконвічних людських пороках, властивим людям, незалежно від часу й положення в суспільстві. Все це вірно, але якщо проаналізувати ряд добутків обох художників, то виявляється, що й загального в них не менше, ніж розходжень.

Обоє вони належать до однієї сатиричної школи, до одного напрямку, що ще сучасники назвали “ліричною сатирою”. Здається, що уроки по творчості Теффи тільки виграють, якщо спочатку вчитель визначить, що ж це таке

“Лірична сатира” – явище, що виникло в літературі на рубежі першого десятиліття XX століття. Один із критиків того років писав: “Психологічний нарис, оповідання, каприз-етюд поступово витиснули в нас роман. На це є більші, серйозні причини; і скільки б не зітхали по романі, не громили літературу за відсутність його сучасники, роман за замовленням не з’явиться. Точно так само мініатюрна лірична сатира прийшла на зміну об’єктивної сатири”9 . Двоїста природа цього явища була помічена відразу ж: “Яка дивна сатира – сатира-шарж, майже карикатура на сучасність, і разом з тим – елегія, интимнейшая скарга серця, немов слова щоденника”.

Таким чином, для даного починання характерне з’єднання сатиричн і ліричного почав, що породило зовсім оригінальні виявлення. З одного боку, явно відчувається прагнення висміяти, а з іншого боку – проникливі інтонації, суб’єктивність і вміння виразити в слові найменший рух душі героя

До художників, у чиїй творчості “лірична сатира” представлена найбільше многообразно й цікаво, ми відносимо літераторів, що групувалися навколо одного із самих популярних видань передреволюційного десятиліття – журналу “Сатирикон”. Творець і беззмінний редактор видання А. Т. Аверченко зумів залучити до роботи найбільш талановитих сатириків того років.

Новелістична творчість Теффи охоплює кілька десятиліть, тому що вона писала оповідання протягом всього свого життя. Природно, що в різні роки світогляд художниці виражалося по-різному. Оповідання “Життя й комір” був опублікований у збірнику “Тонка психологія”12 , куди ввійшли добутки 1904 – 1911 років. Він характерний для дореволюційного періоду творчості письменниці, коли її неприйняття обивательщини, вульгарності й міщанства виражалося цілком виразно.

Як і багато хто її добутки того років, він заснований на порівнянні, що треба вже із заголовка. Часте порівняння в назвах її оповідань як би заздалегідь визначає напрямок розвитку сюжету. У цьому випадку рівняються непорівнянні початки: повсякденна річ і ціле життя. Оповідання починається з міркування про те, що “людина тільки уявляє, що безмежно панує над речами” . А далі автор розповідає історію про те, як куплений героїнею “крохмальний дамський комір із просмикнутої в нього жовтою стрічечкою” став керувати її життям, поки остаточно не зруйнував її.

Зміст добутку очевидний: воно спрямовано проти міщанського погляду на життя, проти розуміння її суті як погоні за речами. У міру розвитку сюжету річ знаходить усе більше чорт живої істоти й підкоряє собі волю героїні. Це проявляється в достатку дієслів, що виражають волевиявлення.

Можна запропонувати хлопцям знайти їх і проаналізувати, з якими словами вони сполучаються. На початку оповідання явно переважає слово “вимагав”, що повторюється чотири рази. І щораз “вимоги” коміра стають усе наполегливіше: героїня підбирає до нього речі, включаючи не тільки одяг, але й меблі

Особливу важливість знаходить вираження “воротничковая життя”. Воно позначає повне підпорядкування людини речі. Змінюється й домінуюче дієслово: якщо до цього комір “вимагав”, те тепер він підмінює собою героїню. Уже не людина керує річчю, а навпаки.

Сюжет розвивається по наростаючі. Спочатку дії Олечки Рожевої викликають сміх, але в міру того, як комір “зміцнював і панував” , усе більше відчувається страх перед ним. Людина відходить на другий план, а вперед висувається незначна річ, що знаходить зміст символу

Фінал оповідання повертає все у звичне русло: річ зрештою звертається до ролі, що відведена їй споконвічно. Заключна фраза (“ех, життя!”, належить авторові. Таким чином, авторський голос починає оповідання й закінчує його, надаючи немудрої історії більше узагальнений характер

Можна звернути увагу хлопців на подібність між даним добутком і повістю М. В. Гоголя “Ніс”. Воно засновано на використанні фантастики, і зміст добутків виходить із того, що людина втрачає владу над своїм життям. Але, на відміну від класики, Теффи не прагне до соціальних узагальнень, а зводить усе до дурості й обмеженості героїні, що цілком виразно називає “істотою слабким і безхарактерним”.

Це важлива риса не тільки творчості письменниці, вся “лірична сатира” уникала соціальності й шукала причини недосконалості сучасників у них самих.





Вивчення оповідань Теффі в XІ класі

Categories: Твори з літератури