Незабутнє у циклі оповідань І. А. Буніна “Темні алеї”

Письменницька доля Івана Олексійовича Буніна – доля дивна. При житті він не був настільки славний, як Горький, про нього не сперечалися, як про Л. Андрєєва, не викликав він настільки суперечливих – де шумних-захоплених, а де беззастережно осудливих – оцінок, як символісти. У літературних і читацьких колах з незвичайною єдністю він був визнаний Майстром.

Друга світова війна застала Буніна в Парижі. Бідність, байдужість видавництв обтяжливо переносилися Іваном Олексійовичем. От як він сам говорить про це: “Живу, звичайно, дуже й

дуже погано – самітність, голод, холод і страшна бідність…” Єдине, що рятує, – це робота.

Так, створення циклу оповідань “Темні алеї” було для Буніна у військові роки джерелом щиросердечного підйому. Сам автор уважав добутки збірника, написані в 1937- 1944 р., своїм вищим досягненням.

Цикл оповідань “Темні алеї” критика визначила як “енциклопедію любові” або, ще точніше, – енциклопедію любовних драм. Любов тут зображується як саме прекрасне, найвище почуття. У кожному з оповідань показаний момент найвищого торжества любові.

Всі оповідання в збірнику зближає мотив спогадів про молодість і батьківщину. Всі вони вигадані, що не раз підкреслював сам автор. Однак вони всі, у тому числі ретроспективна їхня форма, викликані станом душі автора. “Який дивний час – молодість! Життя йде швидко, і ми починаємо цінувати її лише тоді, коли все залишилося за”, – затверджує І. А. Бунін. Подібні моменти повернення до самого яскравого, сильного переживання й відтворені в циклі.

Бунін пише про незабутній, що залишило глибокий слід у людській душі. Нерідко відбитий самий момент спогаду, смутного дотику до давньої

Ший радості. Її дає любов, а зберігає на все життя особлива, почуттєва пам’ять, що змушує з роками по-іншому сприймати багато чого з того, що “залишилося за”. Однак переконання Буніна в чистоті, не помутнінні, здоровій природності любові залишилося незмінним. Правда, часом у зображенні любові переважав “земний”, почуттєвий характер, але це ніколи не траплялося за рахунок зниження головної, духовної значимості любові.

Тільки в такій своїй якості вона становить найкращі миті життя. “Любов – вищий суддя в людських відносинах”, – затверджує Бунін.

Про книгу “Темні алеї” автор написав у квітні 1947 р.: “Вона говорить про трагічний і багато про що ніжний і прекрасному, – думаю, що це найкращий і саме прекрасне, що я написав у житті”. У Буніна треба вчитися, як проникливо, на найвищій емоційній хвилі виражати саме незвичайне й прекрасне почуття людини. Бунін не інтригує складним сюжетом, він будить почуття ліричним монологом, сповіддю. Те, про що він тужить, давно стало історією, а те, як він уміє виразити почуття, – це наше нетлінне духовне багатство.

Ця грань духовного – непорушність і вічність.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Незабутнє у циклі оповідань І. А. Буніна “Темні алеї”

Categories: Твори з літератури