ЗНО – Павло Тичина – Література XX ст

Література XX ст.

Павло Григорович Тичина – це “шукання й шукання, праця й вимогливість і, нарешті, вміння з безконечного плину образів відібрати найсвіжіший, наймісткіший, наймузикальніший…”

М. Рильський, характеризуючи індивідуальну неповторність поезії П. Тичини, дуже вдало назвав її музичною рікою. Він мав на увазі насамперед те, що творчість одного з найкращих поетів минулого століття не просто напрочуд музична, але й передає одвічний космічний світлоритм, переливається і плине, як музична ріка.

Ранні твори П. Тичини – це учнівське шукання свого шляху в поезії. Вони позначені емоційним піднесенням, сповнені інтимними мотивами.

“Ви знаєте, як липа шелестить…”

Поезія-мініатюра.

У творі паралельно зображуються два світи – світ природи і світ людини.

Починаючи вже з першого питального речення, поет намагається уявно поєднати людину й природу. Вдало застосовані художньо-виражальні засоби, майстерне створення словесно-музичних асоціацій роблять поезію стрункою й елегантною.

Перед нами картина-елегія.

Елегія – лірична піеня-роздум з перевагою відтінку суму.

Паралелізм – паралельне зображення двох і більше явищ із різних сфер життя.

Поезія зі збірки “Сонячні кларнети” з’явилася під впливом вірша Миколи Вороного “Блакитна панна”.

Твір пройнятий весняною, урочистою, сонячною мелодією. Складається з чотирьох строф.

Специфічна ритмічна будова, яскрава метафоричність, насиченість асонансами й алітераціями роблять твір самобутнім.

Арфами, арфами –

Золотими, голосними обізвалися гаї

Самодзвонними:

Йде весна Запашна,

Квітами-перлами

Закосичена.

Думами, думами –

Наче море кораблями,

Переповнилась блакить

Ніжнотонними:

Буде бій Вогневий!

Сміх буде, плач буде

Перламутровий…

Стану я, гляну я –

Скрізь поточки як дзвіночки,

Жайворон як золотий

3 переливами:

Йде весна Запашна,

Квітами-перлами

Закосичена.

Любая, милая, –

Чи засмучена ти ходиш,

Чи налита щастям вкрай.

Там за нивами:

Ой одкрий Колос вій!

Сміх буде, плач буде

Перламутровий…

Однією з перлин інтимної лірики Тичини є поезія “О панно Інно…”. Це – щире освідчення ліричного героя, його схвильована сповідь, у якій “кожне слово – мов клавіш” , “ніби інший звук, інший настрій” .

О панно Інно Я Ваші очі пам’ятаю,

О панно Інно, панно Інно! Як музику, як снів.

Я – сам. Вікно. Сніги… Зимовий вечір.

Тиша. Ми.

Сестру я Вашу так любив – Я Вам чужий – я знаю.

Дитинно, златоцінно. А хтось кричить: ти рідну стрів!

Любив? – Давно. Цвіли луги… І раптом – небо… шепіт гаю…

О люба Інно, ніжна Інно, О ні, то очі Ваші. – Я ридаю.

Любові усміх квітне раз – ще й тлінно. Сестра чи Ви? – Любив…

Сніги, сніги, сніги…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

ЗНО – Павло Тичина – Література XX ст

Categories: Твори на різні теми