Тема 24. Павло Тичина – Література XX ст

IV. Література XX ст.

Тема 24. Павло Тичина

Павло Григорович Тичина – це “шукання й шукання, праця й вимогливість і, нарешті, вміння з безконечного плину образів відібрати найсвіжіший, наймісткіший, наймузикальніший…”

М. Рильський, характеризуючи індивідуальну неповторність поезії П. Тичини, дуже вдало назвав її музичною рікою. Він мав на увазі насамперед те, що творчість одного з найкращих поетів минулого століття не просто напрочуд музична, але й передає одвічний космічний світлоритм, переливається і плине, як музична ріка.

Ранні

твори П. Тичини – це учнівське шукання свого шляху в поезії. Вони позначені емоційним піднесенням, сповнені інтимними мотивами.

“Ви знаєте, як липа шелестить…”

Поезія-мініатюра.

У творі паралельно зображуються два світи – світ природи і світ людини.

Починаючи вже з першого питального речення, поет намагається уявно поєднати людину й природу. Вдало застосовані художньо-виражальні засоби, майстерне створення словесно-музичних асоціацій роблять поезію стрункою й елегантною.

Перед нами картина-елегія.

Елегія – лірична пісня-роздум з перевагою відтінку суму.

Паралелізм – паралельне зображення двох і більше явищ із різних сфер життя.

“Арфами, арфами…”

Поезія зі збірки “Сонячні кларнети” з’явилася під впливом вірша Миколи Вороного “Блакитна панна”.

Твір пройнятий весняною, урочистою, сонячною мелодією. Складається з чотирьох строф.

Специфічна ритмічна будова, яскрава метафоричність, насиченість асонансами й алітераціями роблять твір самобутнім.

Арфами, арфами

Золотими, голосними обізвалися гаї

Самодзвонними:

Йде весна Запашна,

Квітами-перлами

Закосичена.

Думами, думами –

Наче море кораблями, переповнилась блакить

Ніжнотонними:

Буде бій

Вогневий!

Сміх буде, плач буде

Перламутровий…

Стану я, гляну я –

Скрізь поточки як дзвіночки, жайворон

Як золотий

З переливами:

Йде весна

Запашна,

Квітами-перлами

Закосичена.

Любая, милая, –

Чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям

Вкрай.

Там за нивами:

Ой одкрий Колос вій!

Сміх буде, плач буде

Перламутровий…

“О панно Інно…”

Однією з перлин інтимної лірики Тичини є поезія “О панно Інно…”. Це – щире освідчення ліричного героя, його схвильована сповідь, у якій “кожне слово – мов клавіш” , “ніби інший звук, інший настрій” .

О панно Інно

О панно Інно, панно Інно!

Я – сам. Вікно. Сніги…

Сестру я Вашу так любив –

Дитинно, златоцінно.

Любив? – Давно. Цвіли луги…

О люба Інно, ніжна Інно,

Любові усміх квітне раз – ще й тлінно.

Сніги, сніги, сніги…

Я Ваші очі пам’ятаю,

Як музику, як снів.

Зимовий вечір. Тиша. Ми.

Я Вам чужий – я знаю.

А хтось кричить: ти рідну стрів!

І раптом – небо… шепіт гаю…

О ні, то очі Ваші. – Я ридаю.

Сестра чи Ви? – Любив…





Тема 24. Павло Тичина – Література XX ст

Categories: Твори на різні теми