Життя і творчість Євгена Плужника

Ім’я Євгена Плужника далеко не всім відоме. І тому, що поет працював порівняно недовго, якихось 12 років, видавши всього дві книги віршів – “Дні” та “Рання осінь” , – і тому, що за певних умов його ім’я майже 20 років не згадувалось. І лише коли в 1996 році вийшла з друку його збірка “Вибрані поезії”, сучасники змогли гідно оцінити Євгена Плужника. Поезія поета – явище надзвичайно складне, бо є у ній і віра, і сумніви, і печаль. Це лірика того інтелігента, що не без сумнівів та вагань приймав новий лад, нову соціалістичну ідеологію, нові формі і порядки життя.

Творчий шлях починав Плужник у самому розпалі занепадництва в суспільному та літературному житті, до того ж спадкова хвороба не настроювала на оптимістичний лад – і витворився поет такий, як він є. Разом з тим Плужник – поет сильний, оригінальний, мислячий, що нікого не наслідував і ні в кого не позичав ні слова, ні натхнення. У 1923 році у київській газеті “Більшовик” та журналі “Глобус” з’являються перші вірші, підписані псевдонімом – Кантемирянин. Це були вірші про Жовтень, про гірників

Рура, про дружбу робітників і селян.

А через два роки з’явилась книжка “Дні”, про яку багато говорилося і писалося в пресі. Збірка “Дні” відкривалася промовистим епіграфом з Тичини: “…Як страшно! Людське серце до краю обідніло”, а також віршем, що був своєрідним творчим кредо поета, де бриніли віра і надія: майбутнє буде сповнене праці, любові, віри: Я знаю: Перекують на рала мечі. І буде родюча земля – Не ця. І будуть одні ключі Одмикати усі серця.

Та при всьому тому у коротких мініатюрах збірки “Дні” є немало сумних, трагічних образів і картин, сповнених надриву і болю – як селянські сини гинули в революцію; до того ж тут немає уточнення – хто і за кого… У них відбився і суспільний настрій, пов’язаний із суперечностями непу, і власні настрої хворого поета, який без особливого захоплення спостерігає сучасне і чекає на майбутнє. У такому дусі і написано поему “Галілей”, яку за настроєм можна порівняти з поемою М. Рильського “Крізь бурю і сніг”. Характерно, що у віршах і в поемі крізь трагізм і сумні картини пробивається віра в майбутнє: Та знаю, вірю – через дні і муку Ось підпереже землю мить така, І над базаром стисне мрійну руку Упевнена долонь робітника.

Особливе місце у творчій спадщині Євгена Плужника займає поема “Канів” – наскрізь філософічна, пронизана думою про майбутнє. Автор малює реальні картини сучасного і уявного майбутнього в оптимістичному дусі. За філософськими обріями, об’ємністю погляду на людей і світ поема далеко перевищує середній рівень тогочасної поезії.

Може, саме тому вона лишилася майже непоміченою. У ній змальовується доля села, загалом рідної країни одразу ж після революції і кидається погляд у майбутнє. Заявляючи, що життя міняє форми, що йде боротьба за нове зі старим, він не забув сказати і про реальні зміни: А вже й Дніпро не той… Вже і пороги Ось-ось одягнуть в крицю та граніт… Наступна книга “Рання осінь” відрізняється від “Днів” своєю тональністю, у ній менше трагізму і мотивів жертовності.

Здебільшого це коротенькі вірші-роздуми, мета яких – знайти позицію і певний спокій у житті. Часто це була позиція самітника і відлюдника, людини хворої, що має багато часу на міркування і мало практично діє. Звичайно, наш сучасник не поділятиме цієї позиції.

Але у “Ранній осені” ми знаходимо іскри справжньої поезії, які можуть вдовольнити найтонших поціновувачів. Плужник ніколи не був ворожий новому ладові, а його інтелігентські побоювання нівеляції індивідуальності були безпідставними. У кращих віршах він розуміє це: Нехай комусь с Удився довший Шлях до останньої межі, Свій коротенький перейшовши, Не нарікатиму, – я жив! Час кликав до діяння, і Плужник зважаючи на свою нібито малорухомість, діяв і робив дуже багато.

Після “Ранньої осені” він менше звертався до віршів, але написав роман “Недуга” і три п’єси. У першій з них – “Професор Сухораб” йдеться про перехід на бік радянської влади кращих представників старої інтелігенції і їх боротьбу проти міщанського оточення. Плужник виявився одним з найактивніших противників міщанства, зокрема київського. Викриттю цього міщанського оточення присвячено наступну п’єсу – “У дворі на передмісті” . Цю ж тему, власне, гострий конфлікт двох протилежних ідеологій в одній родині, розкриває і третя п’єса з умовною назвою “Змова в Києві”, яка, на жаль, не збереглася. Не побачила світу і третя книга віршів Є. Плужника “Рівновага” . Рукопис її зберігся, і тепер основні вірші з неї надруковані у “Вибраних поезіях”.

Так, Є. Плужник – син свого часу. Він, попри всі перешкоди, ішов до осягнення мудрості віку. Шкода, що передчасна смерть спинила його “на повороті до мети”.





Життя і творчість Євгена Плужника

Categories: Шкільні твори