Жіноча доля у творчості Тараса Шевченка Поряд з величними постатями героїчних борців, народних месників, поряд з історичними діячами визвольного руху у творчості Т. Г. Шевченка проходить прекрасний своєю моральною силою і чистотою образ трудящої жінки-матері, сестри, дівчини, коханої. “Такого полум’яного культу материнства, – писав М. Г. Рильський, – такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері”. А сам, як ми знаємо, ріс без матері: “там матір добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила…” А пізніше Тарас Шевченко став вільним, але одружитися так і не встиг, так що своїх дітей і дружини у нього не було. Мріяв він поселитися в Україні, одружитися з Ликерією Полусмаковою, але обставини склалися по-іншому.
І все-таки він дуже любив дітей, завжди їм співчував, і улюблений його образ – це мати з дитям. Щаслива мати, вільна, як у тому “сні”, що приснився кріпачці: У нашім раї на землі
Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим… І на оновленій землі
Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люди на землі… Для Т. Г. Шевченка жіноча недоля була згустком болю, що запікся в його серці. Кріпацька неволя – це доля рідної матері, яку передчасно “у могилу нужда та праця положила”, доля сестер Катрі, Ярини, Марії – голубок молодих, у яких “коси в наймах побіліють”, це трагічна доля його першої трепетної любові – Оксани Коваленко, доля всіх нещасних жінок, що “німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть”. Т. Г. Шевченко гнівно виступав проти жіночого безправ’я.
Він ніби зібрав воєдино у своєму зболеному серці страждання поневолених жінок усіх епох і схвильовано розповів про них цілому світові. Один з перших жіночих образів у Шевченка – це Катерина з одноіменної поеми. Її прообразом була його кохана Оксана Коваленко, з якою доля так і не звела Тараса. Перші героїні Т. Г. Шевченка – нещасні, сплюндровані жінки: Катерина, Оксана, Марина, Ганна. Згадаймо “Причинну”, “Тополю”, “Лілею” – це все жінки без щастя і долі.
Правда, серед них пізніше з’явиться і бунтарка, яка підпалить панський маєток і помститься за свою ганьбу. Але таких було мало. Більшість дівчат Шевченкового часу ставали жертвами поміщицької розпусти, часто накладали на себе руки. Назви його творів: “Відьма”, “Сова”, “Слепая”, “Мар’яна-черниця” – не випадкові: саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві.
Кожна жінка-жертва для поета рідна: “моя се мати і сестра, моя се відьма, щоб ви знали…” Шевченкові поеми кличуть до помсти тим, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя. Мені особливо імпонує образ Ганни із поеми “Наймичка”. Її життя заради сина, повністю принесене в жертву, – це материнський подвиг.
Лише перед самою смертю вона розкриває синові правду. Ще одна із сторінок шевченківських віршів – це удовине горе, коли єдиного сина забирають у солдати. Великий Кобзар писав і жартівливі поезії про веселу життєрадісну українську жінку, наприклад, “Утоптала стежечку”. Шевченкові героїні вміють не тільки терпіти страждання, а й мститися своїм поневолювачам: Оксана, божеволіючи, підпалює палати свого кривдника; Марина вбиває ножем пана, який знівечив її молодість; відьма горить гнівом, ненавистю до розпусника-пана.
Тарас Григорович бачив у жінці передусім духовну красу, обожнював материнство, уславлював вірність і щирість, але не прощає аморальності й жорстокості.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Жіноча доля у творчості Тараса Шевченка
Categories: Твори з літератури