Засади творчості Миколи Хвильового

Справжнє прізвище – Фітільов. Народився в с. Тростянець в родині вчителя. Навчався в Богодухівській гімназії. Працював слюсарем у ремісничій школі, в канцелярії волосної управи с. Рублівка, брав участь у роботі місцевої “Просвіти”.

У 1916р. пішов до війська, брав активну участь у громадянській війні, 1919 р. вступив до Комуністичної партії. З 1921 р. мешкав у Харкові. У 1933р. на знак протесту проти тоталітарної політики уряду СРСР покінчив життя самогубством, похований у Харкові.

М. Хвильовий – культова постать літератури 20-30-х років. Був одним із засновників та ідеологом, письменницьких організацій “Гарт”, ВАПЛІТЕ, “Урбіно”, “Пролітфронт”. Видавав журнал “Літературний ярмарок”.

Був ініціатором літературної дискусії 20-х років. Писав поезію і прозу. Твори Хвильового відзначаються вдалим поєднанням у них таких художніх напрямків, як неоромантизм, імпресіонізм, експресіонізм, реалізм. Особливістю багатьох новел є безсюжетність.

Засади творчості Миколи Хвильового У 1925-1928 роках головною подією української культури була літературна дискусія, де відбувалося зіткнення просвітянської моделі літератури й європейської. Найавторитетнішим прихильником другої позиції був Микола Хвильовий. Назва започаткованої ним ВАПЛІТЕ – була алюзією на Академію Платона. Головне правило засідань цієї літорганізації – абсолютна свобода суджень. Хвильовий обстоював естетську літературу, потребу засвоїти знання Європи й її психологію, стати психологічним європейцем.

Емблема європейської психології – Фауст, для якого характерна мужня цілісність, високий ідеалізм, абсолютний інтелектуалізм. Фауст мислить у ситуаціях, де не здатен мислити ніхто. Однак інтуїція Фауста вивищує його понад розум. Пропагований письменником вітаїзм – це вічний бунт, себенаповнення до краю, життєствердження, “прагнення жити подесятереним життям” . Це приреченість на безсмертя, сп’яніння від справжньості життя, романтика прориву в безсмертя.

Митець стверджував необхідність азарту, як шлях безсмертя. Для нього нема “золотої середини” – треба йти тільки по краю. Ризик і екстрим – емблема цього стилю. Хвильовий обстоював необхідність політичного суверенітету України, критикував ідею “старшого брата”, наслідування російської літератури. На доведення цього він указував на специфіку української й російської душі.

Письменник виступав проти надмірної сентиментальності українця, невміння дивитися правді в очі. Революціонер-ідеаліст, Хвильовий довіряє революції, вірить, що вона приведе до гармонії. Проблема революціонерів Хвильового-у спробі роздвоєну душу відтворити як цілість. Сам Хвильовий страждав на неврастенію, його мучили жахливі галюцинації.

Виключно самотній, він будував життя на основі життя своїх персонажів і рівнявся на лозунг Фрідріха Ніцше: “Якщо не можна гордо жити, то треба гордо померти”. Втручання політиків поклало кінець літературній дискусії, а постріл у скроню – кінець творчому шляху українського європейця Миколи Хвильового.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Засади творчості Миколи Хвильового

Categories: Твори з літератури