Проблеми роздвоєності особистості у новелі Миколи Хвильового “Я “

Проблеми роздвоєності особистості у новелі Миколи Хвильового “Я ” Так споконвіку було: одні умирають з ганчіркою в руці, а другі тяглися до стяга зорі і йшли за хвостами комет, горіх розкусивши буття. / М. Хвильовий / Там, де закінчується Пушкінська вулиця у місті Харкові, за студентським гуртожитком “Гігант” колись знаходилось міське кладовище, яке нині переобладнано у Молодіжний парк. За старою церквою залишили для нащадків кілька могил – П. Гулака-Артемовського, драматурга М. Кропивницького, художника С. Васильківського. Розквіт

національного відродження останніх років повернув нам ім’я Миколи Хвильового. Члени товариства “Спадщина” відновили могилу одного із найталановитіших зачинателів української літератури початку XX століття. У поемі “Електричний вік” Микола Хвильовий писав: І хіба посміє вічність шпурнути в моє обличчя докір?

Творчість прозаїка, поета, критика, публіциста – яскравий приклад самовідданого служіння ідеї “загірної комуни”, яка стала причиною трагедії. Письменник бунтував, сумнівався, боровся, переживав, помилявся і каявся. Це не могло не знайти відбитку в новелах, що побачили світ у 1923-1927 рр.

Найбільшу увагу розкриттю психології мрійників, романтиків революційної доби автор приділив у новелі “Я “. Новеліст прагнув розкрити душевний конфлікт між старим і новим. Відомий літературознавець О. Білецький відзначав, що твір “силою своєю не має собі аналогій у новітній прозі”. Новела “Я” має ліричний зачин.

Саме з нього постає зримий, реальний образ матері-України: “З далекого туману, з тих озер, загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія! Матір приходить до сина, коли він має хвилинку для перепочинку між жорстокими битвами”. “Моя мати – наївність, тиха жура і добрість безмежна… І мій неможливий біль, і моя незносима мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом”. Але поступово наростає тривога, насувається гроза, син бачить в очах матері “дві хрустальні росинки”. Чому ж у чудових очах рідної людини сльози, над чим плаче мати-Україна?

Мабуть, над дилемою гуманності та фанатизму, людяності та сліпої відданості абстрактній ідеї. Письменник прагне допомогти осмислити протиставлення світлого і чорного, Добра і Зла, що поселили ся у душі головного героя новели. З одного боку – це інструмент, який має вершити революційний суд, а з другого – людина, яка вміє любити, бути ніжною, яка невидимою силою любові пов’язана з матір’ю. М. Хвильовий по-новому розкрив перед читачем споконвічну суперечку між життям і смертю. Стомлений син шукає спокою на старечих материнських долонях. “Я – чекіст, але я і людина”, – підкреслює головний герой.

Отже, хочеться вірити, що цією людиною насправді має чинитися справедливий суд іменем народу. Але між двома началами терзається душа м’ятежного сина: Андрюша і мати, Тагабат – людина, з холодним розумом і з каменем замість серця. Герой не бачить виходу.

Саме у такі хвилини він, комунар, викликає співчуття. Через роздвоєність душі син мусив застрелити матір. “Тоді я у млості, охоплений жаром якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию своєї матері й притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів маузера й нажав спуск на скроню”. І це в ім’я революції, в ім’я дороги до загір-них озер невідомої прекрасної комуни…

Письменник намагався підвести нас до висновку, що такий вчинок міг здійснити тільки справжній революціонер, який в критичну хвилину “голови не згубив”. Але ми все більше починаємо розуміти, що фанатична відданість ідеї несе тільки зло, вбиває почуття справедливості, почуття розуміння Добра і Правди, руйнує людську особистість, людське “Я”. “Там, у далекій безвісті невідомо горіли тихі озера загірної комуни”. Цими сумними словами закінчується трагічна новела – драма роздвоєності людської особистості, примушує нас замислитися над величчю Матері, котру вбиває син.

А Україна, що породила революціонера, морально знівіченого абстрактною ідеєю, прощає йому цей смертний гріх. Новела М. Хвильового “Я ” стала своєрідним викриттям жорстокості та несправедливості нової системи. Намагання вбити в собі людину, вбити добро в ім’я фанатизму, призводить до переродження в дегенерата. Разом із своїми героями письменник шукав виходу із лабіринтів історії, помилявся і пророкував, свято вірив і люто ненавидів, і, нарешті, не витримав дуалізму сучасної йому доби. Пролунав постріл…

Але ніколи Вічність не жбурне у бік письменника докір. І цьому свідчення – нагробок йому серед могил видатних людей Харківщини.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Проблеми роздвоєності особистості у новелі Миколи Хвильового “Я “

Categories: Твори з літератури