Яке авторське відношення до професора Преображенському?

“Собаче серце” – сатирична повість, у якій Булгаков міркує про шляхи розвитку сучасної йому Росії. Відповідно до суспільної ситуації 20-х років XX століття в добутку діють представники інтелігенції, радянські чиновники-функціонери і люмпен-пролетарі. Основна ідейна боротьба в повісті йде між цими героями, а в реальному житті, на думку автора, – між цими конфронтуючими один одному суспільними силами. Сатиричний пафос добутку спрямований насамперед проти Швондера й Шарикова, які рвуться до влади, тому що знають, як треба “управить” нову Росію.

Цих героїв не можна ототожнювати ні з теперішніми більшовиками, ні з теперішніми пролетарями Вони брудна піна, що піднялася в суспільстві, збаламученому пролетарською революцією.

Своїми вчинками й висловленнями Швондер і Кульок викривають себе постійно. На словах вони відстоюють шляхетні ідеї революції, а наділі, захопивши владу, прагнуть роздобути собі шматок побільше від громадського майна, тобто поділити по-своєму те, що створено працею й розумом інших. Так вони розуміють гасла революції про волю, рівність і братерство На розбіжності зовнішнього поводження і внутрішньої сутності побудоване сатиричне зображення цих героїв.

Однак у сатиричній повісті всі герої тією чи іншою мірою висміюються. Це стосується й героїв-інтелігентів.

З одного боку, професор Преображенський і доктор Борменталь є позитивними персонажами, Булгакову симпатичні їх висока загальна культура, освіченість, професійний лікарський талант, бездоганна чесність Сдругой сторони, Булгаков часто зображує їх з іронією, що заснована на викритті “чистої” науки і її самовпевнених представників, що уявили себе володарями природи. Іронія проявляється, по-перше, у побудові сюжету повести: гордий і величний професор Преображенський задумав поліпшити людську породу, а одержав примітивного, злісного Поліграфа Полиграфовича Шарикова, що не випробовує ніякої подяки до своєму “творцеві”, а всіма силами намагається погубити його. Авторська іронія стосовно професора виражається, по-друге, через коментарі, приписувані спостережливому псові. За те, що нагодував і дав притулок бездомної Кульки у своїй благополучній квартирі, професор стає “чарівником”, “світилом”, “мудрецем” . У цих перебільшених похвалах-характеристиках, що належать дворняжці, схована авторська іронія над ученим: він, на думку Булгакова, тільки уявляє, що може змагатися із природою й омолодити живий організм всупереч природному процесу старіння З можливістю омолодження, що стало заповітною науковою мрією Преображенський і його учня Борменталя, згодний тільки бездомний, голодний пес : Кульки миттєво омолодив, підняв на ноги “райський захід рубаної конини із часником і перцем” . Після ситного обіду, що так барвисто описується в третьому розділі, “набравшись сил”, професор міркує про розруху.

Він схожий на древнього пророка, чиїми вустами глаголет божество, тобто висловлюється незаперечна істина. Іронічний ефект цієї сцени народжується з авторського з’єднання образа професори-пророка й собачої оцінки описуваного. Кулька, що вмліла від тепла й незвичної рясної їжі, думає про рішучі слова Преображенського: “Він би прямо на мітингах могла гроші заробляти… першокласний деляга” . Наївно виглядає теорія професора про винятково ласкаве звертання з будь-якою живою істотою, “на якому би щаблі розвитку воно не стояло” : на практиці Кульок підкорявся тільки силі й поважав тільки силу, а від ласкавого, увічливого звертання наглел на очах.

Іронічно зображується асистент і учень Преображенський – Іван Арнольдович Борменталь. Якщо вчитель рівняється із французьким лицарем, то учень – з вірним зброєносцем, що описує діяння великої людини, багато чого “перебріхуючи” по молодості й від зрозумілого замилування перед учителем. Наснага асистента із приводу успіху унікальної операції й надії перетворити Шарикова в “дуже високу психічну особистість” породжують іронію Булгакова Недарма запису в щоденнику Борменталя в самихвосторженних місцях перериваються ляпками, старанно відзначеними автором.

А натхненні міркування про наукову цінність операції-експерименту чергуються в тім же щоденнику з ретельним фіксуванням хуліганських витівок людиноподібної істоти, що швидко формується, Це контрастне з’єднання в записах строгої наукової точності, захопленості молодого фізіолога й подробиць огидного поводження “лабораторної істоти” створює комічний ефект.

Однак авторська іронія стосовно вчених диваків у середині повести переміняється авторським співчуттям. “Експериментальна істота” Кульок послідовно отруює їм життя, тому що “нова людська одиниця” чує й розуміє лише те, що відповідає інстинктам. Шарикова, як показує письменник, неможливо не виховати, не перевиховати ні словом, ні ціпком. У розпачливому положенні, що створилося, учені демонструють свої кращі моральні якості: порядність, достоїнство, принциповість Виявляється, професор і учень искренно прив’язані друг до друга. Борменталь пам’ятає, як професор прийняв його, напівголодного студента, на кафедру, а тепер залучає до своїх наукових експериментів і до своєї приватної практики.

Перше дозволяє парубкові займатися улюбленою справою, друге – хоч якось виживати серед загальної “розрухи”. А Преображенський оцінив жертву, що асистент готовий принести, щоб позбавити вчителі від що распоясались Шарикова. Борменталь пропонує нагодувати нахабне “чудо природи” миш’яком, а провину за цей злочин взяти на себе, але професор навіть у критичний момент зберігає вірність високим моральним принципам: “На злочин не йдіть ніколи, проти кого б воно не було спрямовано. Доживіть до старості із чистими руками” .

Отже, однозначно сатирично Булгаков зображує Швондера й Шарикова. Для цих героїв і їхніх учинків він не знаходить ніяких виправдань До Преображенському й Борменгалю автор ставиться складно – спочатку іронічно, потім співчутливо. Іронія відносно вчених з’являється в Булгакова тому, що професор і його учень сповідають “чисту” науку, тобто науку заради науки, науку, позбавлену гуманістичних цілей. Подібні наукові погляди відбивають внутрішню сутність професора, що проявляється в його способі життя й характері.

Він живе самотньо, відгородившись від миру в комфортабельній квартирі, справедливо засуджуючи післяреволюційні порядки в Росії, але вважаючи серйозною справою тільки власні заняття медициною. Характер у професора різкий, нетерплячий, як у людини, що зовсім поглинений своїми науковими ідеями й не бажає відволікатися на сторонні дрібниці. За наукове насильство над природою й людиною професор одержала в повісті Булгакова суворе покарання – історію з Кульковим. Одночасно Преображенський викликає співчуття в автора, тому що є теперішнім інтелігентом і чудовим ученим, цілком відданим своїй справі Саме своїй праці зобов’язаний він усім: європейською популярністю, матеріальним статком, незалежністю.

У його затишній квартирі кожний зайнятий своєю справою – все видає любов хазяїна до порядку, зовнішньому й внутрішньому.

Професор уважає, що елементарний порядок необхідний і в суспільстві: “У Великому нехай співають, а я буду оперувати. От і добре. І ніяких разрух” .

Із цим твердженням не можна не погодитися, хоча порядок – це не єдине, що потрібно для благополучного суспільства. Таким чином, здоровий глузд, життєвий досвід, висока культура й розвитий інтелект Преображенського симпатичні Булгакову, тому герой вийшов неідеальним, але дуже привабливим





Яке авторське відношення до професора Преображенському?

Categories: Твори з літератури